Діалог аграріїв і хіміків: коса на камінь

Минулої п’ятниці представники аграрних асоціацій та Союзу хіміків України зробили чергову(третю) спробу знайти спільні підходи до ціноутворення на агрохімічному ринку України. Роль головуючого на цих переговорах виконував президент Української аграрної конфедерації, народний депутат України, голова міжфракційного депутатського Аграрного об’єднання Леонід Козаченко. В зустрічі взяв участь заступник міністра аграрної політики Віктор Шеремета.У кожного свій інтерес

Нагадаємо, що тиждень тому сторонам не вдалося знайти компромісу та виробити дієву модель ефективного функціонування внутрішнього ринку азотних добрив. Союз хіміків України під час першої зустрічі запропонував, щоб Держбюджет передбачав дотацію аграріям на часткове погашення витрат на закупівлю мінеральних добрив у національного виробника за цінами, які мають відповідати умовам постачання мінеральних добрив в країнах Євросоюзу на умовах DDP (доставлено на кордон сільськогосподарських виробників, мито оплачено), або на часткове погашення витрат на закупівлю мінеральних добрив зі складів національного виробника за цінами, які мають відповідати умовам постачання міндобрив в країнах ЄС на умовах EXW (зі складів виробників мінеральних добрив).

Аграрії запропонували інший варіант: заводи мають реалізувати продукцію безпосередньо кінцевим споживачам за ціною (без ПДВ): не вище FOB-Чорне море + 10% до кінця 2018 року та не вище FOB-Чорне море з 1 січня 2019 року без обмежень обсягів поставок, а також без вимог щодо сплати додаткових комісійних та інших винагород і передплати більше ніж за 30 днів до моменту поставки.

Навіщо нам власний Хімпром?

Цього разу хіміки озброїлися науковим обґрунтування своєї позиції. Заступник директора ДП «УКРПРОМЗОВНІШЕКСПЕРТИЗА» Сергій Поважнюк підготував розлогу презентацію на тему: «Чому необхідно зберегти вітчизняне виробництво мінеральних добрив?» По-перше, без нього неможливо забезпечити стабільне покриття попиту на мінеральні добрива за доступними цінами в Україні, пояснював експерт. По-друге, треба зберегти робочі місця в хімічній та суміжних галузях, оскільки і Черкаський «Азот», і Сєвєродонецький «Азот» є містоутворюючими підприємствами. Окрім цього, галузь здатна суттєво впливати на платіжний баланс країни. Якщо замість власного виробництва будемо імпортувати 4,5 млн тон азотних добрив, то країна щороку втрачатиме понад млрд дол. По-третє, треба враховувати політичний фактор. РФ – країна, яка не завжди коректна в своїх діях, особливо, коли відчуває ринкову владу. Це ми відчули в першій половині року, коли зупинилися українські виробництва і російські трейдери одразу підняли ціни для наших аграріїв на аміачну селітру і карбамід, не дивлячись на те, що на світовому ринку ціни впали. І четвертий фактор: співвідношення цін на газ та добрива в азотному еквіваленті. Цей показник сягнув небезпечної позначки 0,55, яка робить вітчизняне виробництво нерентабельним. Сергій Поважнюк також назвав два фактори, які спотворюють реальну вартість газу та порушують правило рівності конкуренції. Перший – субсидування в Росії внутрішніх цін на газ, що, на його думку, дає змогу демпінгувати на українському ринку мінеральних добрив, другий – завищені ціни на газ для промисловості через монополію НАК “Нафтогаз України”. В Росії розроблена методика утворення ціни на газ за так званим експортним паритетом, згідно з яким ціна на газ встановлюється від цін на основних експортних ринках. Наприклад, беруться ціни в Німеччині, від них віднімається вартість транспортування і так встановлюється експортна паритетна ціна.

Так от, до цієї експортної паритетної ціни вони застосовують поправочний коефіцієнт 0,6. Тобто в результаті цього ціна на газ на російському ринку для всієї промисловості, в тому числі, для виробників азотних мінеральних добрив нижча на 40% від ринкової. За рахунок цього Росія може пропонувати мінеральні добрива значно дешевше, ніж конкуренти з Близького Сходу і Північної Африки. Дещо іншу «газову» політику реалізує НАК «Нафтогаз України». Останній формує ціну для промисловості, виходячи з ціни імпортного газу плюс націнка 20%. Експерт переконаний, що ціна на газ для промисловості мала б бути на 35-79 доларів нижчою від нинішнього рівня. Але якщо для інших галузей частка вартості газу в структурі собівартості становить 10-20%, то для виробників міндобрив – 60%. Обидва ці фактори діють убивчо, що призводить до знищення галузі. Є два сценарії розвитку ситуації. Перший, коли виробництво добрив не відновиться, і другий, коли відновиться. За першого варіанту суцільний негатив: погіршується добробут людей, зменшується виробництво в сільському господарстві, скорочуються обсяги експорту, зростає імпорт, і за другого – суцільний позитив…

АПК, як буксир для хімічної галузі 

Директор ДП «УКРПРОМЗОВНІШЕКСПЕРТИЗА» Володимир Власюк запропонував використати два підходи у формуванні цін на азотні добрива. За першим, відштовхуватися від співвідношення цін на газ і одиниці азотних добрив, тобто брати за основу вказаний коефіцієнт(0,55) і собівартість продукції, та позиціонувати це як EXW-виробник. Згідно з другим варіантом, за цінами на світовому ринку визначати ринковий паритет, для цього треба вибрати країни, які формують ринкову вартість (Китай, Близький Схід, Північна Африка, з розрахунком доставки в Україну, щоб отримати в результаті позицію EXW-порт України…

Виходило так, що аграріям пропонують купувати міндобрива за ціною, вищою від ринкової, аби забезпечити рентабельність виробництва групи компаній OSTCHEM, при цьому лякають тим, що в іншому випадку, коли зупиняться вітчизняні заводи, через кілька років їм запропонують цю продукцію набагато дорожче. Хоча з іншого боку ця пропозиція мала б полестити аграріям, адже на їхні плечі фактично хочуть покласти проблему порятунку хімічної галузі. Однак аграрії не захотіли брати на себе функцію держави.

«Ми не можемо відштовхуватися від собівартості, бо це порушує ринкові принципи формування ціни, – зауважила координатор аналітичного центру Аграрного союзу Лариса Старикова, – адже вітчизняним виробником у нас є не лише хімічні підприємства, а й господарства АПК. Тож не можна вимивати кошти в одного виробника на користь іншого…»

«Це дивний підхід, – підтримав її заступник голови Всеукраїнської аграрної ради Михайло Соколов, – чому вам треба враховувати собівартість, а нам – ні. Не можна брати за основу собівартість, бо ми живемо в ринкових умовах. Треба просто домовитися про те, щоб ціна не стрибала…»

Дискусія знову стала заходити в глухий кут. Леонід Козаченко навіть запропонував розійтися і дорікнув присутнім за неспроможність знайти компроміс.

Хто шукає, той знаходить

Свою пропозицію вніс і керівник компанії «Інфоіндустрія», провідний український аналітик агрохімічного ринку Дмитро Гордейчук. Треба визначити середньозважену ціну карбаміду на підставі цін, які складаються на FOB Близького Сходу, Північної Африки, Чорного моря, Балтики, Китаю, радив він. Оскільки співвідношення вартості селітри до карбаміду становить 1,15, слід розділити на цей коефіцієнт середньозважену ціну, в результаті чого одержимо середню вартість селітри. Плюс 15%, щоб врахувати вартість супровідних витрат: фасування, перевантаження і таке інше. Така формула підтягує внутрішні ціни до зовнішніх, таким чином українські виробники матимуть змогу продавати на експорт більше карбаміду, бо вітчизняні потужності надлишкові для українського ринку…

Ця пропозиція впала на благодатний ґрунт. Ще кілька хвилин дискусії і визріло рішення. Останнє уточнення з боку головуючого: «То беремо середньозважену ціну за форматом EXW, чи FOB?». Аграрії наполягли на FOB.

Домовилися, що хіміки обрахують цю формулу, наскільки вона відповідає їхнім сподіванням підвищити рентабельність виробництва і бажанню аграріїв зменшити ціну на азотні добрива. Отже, попереду ще один раунд переговорів. А може, й не один…

Олександр КАРПЕНКО.

Інфоіндустрія

Читайте нас у Telegram

Популярні Новини

Підпишись на Infoindustry