Павло Достоєвський: “АЧС – реальна загроза експортному потенціалу України”

Африканська чума свиней в Україні набула характеру національного лиха, поряд із війною, економічною кризою, корупцією  та іншими бідами. Якщо у 2016 році було виявлено 91 неблагополучний пункт з АЧС, то у поточному зафіксовано вже 65 спалахів.  А всього з 2012 року на території України зареєстровано 211 випадків захворювання на АЧС в 23 областях України, лише територія Львівської області поки що вільна від вірусу цієї хвороби. Громадськість стурбована. 12 квітня у Національному університеті біоресурсів і природокористування України відбулося велике зібрання, на якому обговорювалися шляхи порятунку українського тваринництва від цього захворювання. 18 квітня стан епізоотичної ситуації в Україні було заслухано на засіданні Комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин. Які ж глибинні причини такої катастрофічної епізоотичної ситуації щодо АЧС в Україні? З таким запитанням ми звернулися до патріарха ветеринарної служби України Павла Петровича Достоєвського.

– В 2000 році Міжнародне епізоотичне бюро на своєму засіданні у Парижі визнало українську ветеринарну службу найкращою в Європі, бо ми перші на старому континенті, оздоровили тваринництво від десяти найнебезпечніших хвороб: ящура, псевдочуми птиці, віспи, бруцельозу, – розповідає Павло Петрович. – Тоді за це досягнення мені вручили срібну медаль. Після того МЕБ ухвалило рішення провести цього ж року семінар в Україні для всіх керівників ветслужб країн ЄС та СНД. Цей захід тривав три дні, нам було, що показати, всі гості визнали: наша служба на висоті.

–Завдяки чому вдалося подолати ці хвороби?  

–По-перше, створили потужну ветеринарну службу. По-друге, питання боротьби із хронічними захворюваннями, такими, як бруцельоз, лептоспіроз, туберкульоз та інші розглядалися на найвищому рівні. Рішеннями Кабміну та Міністерства сільського господарства  затверджувалися довгострокові п’ятирічні плани з оздоровлення. Хіба можна прогнозувати боротьбу з хронічними захворюваннями лише на рік? Доброю основою в роботі були також три закони про ветеринарну медицину, які розробив авторський колектив на чолі зі мною. Ступінь уваги в державі до питань епізоотичної безпеки був найвищим. За нехлюйство, недогляд питали дуже строго. Якщо виникала проблема, і ми відчували, що бракує сил і засобів, підключали інші міністерства, відомства, обласні та районні державні адміністрації з допомогою  віце-прем’єра з питань АПК. А наш закон гласив: «Державний інспектор з питань державного ветеринарного контролю підпорядковується безпосередньо Кабінету міністрів…». Отож у разі нагальної потреби я напряму виходив на віце-прем’єра. При Кабміні діяла Державна протиепізоотична комісія, її очолював віце-прем’єр із питань АПК, я був її заступником, до складу цього органу також входили всі високопосадовці, від яких залежав успіх боротьби з тим, чи іншим захворюванням, наприклад, перший заступник міністра внутрішніх справ, президент аграрної академії наук, заступник міністра охорони здоров’я-головний санітарний лікар України, заступник міністра зв’язку, начальник управління мисливського господарства Держлісгоспу та інші, всі вони брали активну участь у засіданнях, одержували документи і робили все, що треба. Це був дуже дієвий орган. Але зараз у ньому нема комплексу фахівців, які могли б із розумінням і повною відповідальністю поставитися до ветеринарної проблеми. Її професійний рівень катастрофічно низький. Там нема, з ким говорити! А тому на одному з круглих столів на цю тему ми рекомендували ввести до комісії компетентних фахівців-епізоотологів та відновити повноцінну ветеринарну службу, яка була фактично ліквідована під час так званих реформ.

–Десь у світі є ще отака ветеринарна служба, яку створили в Україні внаслідок реформ?

–На одному з круглих столів з цього питання переважна більшість присутніх дійшла висновку, що уряд повинен визнати помилковим, прийняте у вересні 2014 року, рішення щодо реформування системи державного ветеринарного контролю. Голландський приклад подібного об’єднання визнаний неефективним, про що уряд офіційно повідомив у щорічному звіті про результати діяльності та вибачився перед народом за помилку. А я вже два роки б’юся, щоб довести безглуздість цієї реформи і нічого не можу вдіяти. Ніде, в жодній розвиненій країні світу немає такої аморфної і неефективної ветеринарної служби, яка сьогодні створена у нас.

–До яких наслідків це може призвести?

–Сьогодні у нас тільки Львівська область не має африканської чуми свиней. Нагадаю статистику: якщо у 2005 році було 40 неблагополучних пунктів щодо АЧС, то в 2016-му – 91,  за чотири місяці 2017-го – уже 65. Це буде велика біда не лише для свинарства, а й для всього нашого АПК, та й економіки загалом. Міжнародні організації, та й кожна країна, з якою ми торгуємо, може ввести ембарго на постачання не лише продукції тваринництва, а й рослинництва, у т.ч. зерна. Хто візьме на себе відповідальність ввозити зерно, якщо воно перебуває в контакті з фермою? Це буде катастрофа, але про це ніхто не думає. Я писав із цього приводу Яценюку, Гройсману, Парубію. Але відповіді стандартні: «Ваш лист направлено на розгляд у Мінагрополітики». Ну, хіба можна в наш час на таку проблему реагувати відписками?

–Павле Петровичу, якби ви очолювали цю службу зараз, що зробили б, аби припинити поширення АЧС?

– Все дуже просто. Як можна говорити сьогодні про оздоровчі заходи і профілактику, якщо в районах та більшості областей сьогодні ніхто не очолює Державну ветеринарну службу? Про що можна питати з керівників, які тимчасово виконують свої обов’язки? Що це за підходи? Я ставив це питання перед керівником Держпродспоживслужби В. Лапою, його заступником А. Жуком. Вони відповідають, що довго погоджували з міністром штати і їх чисельність, і досі нема умов конкурсу і таке інше. Я вважаю, що це саботаж. Сьогодні треба негайно поновити структуру і надати їй такого ж незалежного статусу, який був до реформи. У центрі має бути департамент, в регіонах – обласні і районні структури, призначити туди відповідальних професіоналів, а не дилетантів. Ветеринар такий специфічний фахівець, якого не може замінити юрист, учитель, економіст чи інженер. Я дев’ять років здобував цей фах, закінчив з відзнакою технікум та інститут,  немає такої посади, яку я не займав би протягом 56 років роботи у цій сфері: був ветеринаром у радгоспі, колгоспі, головним ветлікарем району, начальником районного управління сільського господарства, 16 років очолював державну службу ветеринарної медицини України. Я об’їхав 50 країн світу, де вивчав кращий досвід роботи ветеринарних служб інших країн. Ми взяли для своєї все найкраще. Так що ніхто не може мені сказати, що чіпляюся за старі радянські методи та принципи. У більшості країн світу ветеринари у списку 10 найнеобхідніших і найавторитетніших спеціальностей, а є декілька держав, де ветеринари входять  у першу п’ятірку. В Україні ветеринарна служба повністю знищена і деморалізована. На керівні посади шляхом різних політичних комбінацій прийшли некомпетентні люди.

–Навели порядок з кадрами і що далі?

–Фінансування. Якщо не буде належного державного фінансування, проблему не розв’яжемо. Гроші потрібні на біопрепарати, вакцини сиворотки, антигени, аллергени, на транспорт, деззасоби, приладдя, апаратуру і таке інше, зрештою, на гідну оплату праці працівникам. Зараз на службу виділяються просто смішні кошти. Ну, й третє – чітка виконавська дисципліна згори до низу і жорсткий контроль, бо ті, явища з якими ведуть боротьбу ветеринари загрожують національній безпеці країни. Та служба, яку ми створили свого часу, була напіввійськовою, наші працівники мали однострої, службові звання і це було цілком виправдано.

–Є така думка, що головна загроза і перешкода в боротьбі з АЧС – це приватний сектор…

–Я не знаю, як назвати тих, що їздять із тачками по селу, чи вони підприємці, чи спекулянти. От, наприклад, стався спалах АЧС у Шполянському районі Черкаської області. Ці ділки приїжджають й кажуть людям: он у сусідньому селі виник спалах «африканки», через два дні у вас повирізають усе, а заплатять по дві тисячі за кабанчика, а я даю сьогодні чотири. Люди з переляку йдуть на такі угоди, незважаючи на збитки. Проте якби держава відшкодовувала вартість забитих тварин повністю і без зволікань, то такого не було б. І не закопували б мертвих тварин на городах, а вчасно інформували б службу. І зрештою, треба заборонити подвірний забій тварин та організувати мережу пунктів забою. Щоб хазяїн подав заявку, сплатив певну суму, приїхали фахівці забрали тварину і привезли готову тушу. Без цього в Європу нас ніхто не пустить. Ми вже втретє переносимо виконання цих вимог ЄС щодо організації забійних пунктів, цього разу – до 1 січня 2019 року, але ж знову ніхто нічого не робить. Але, повторюю, найперше, що треба зробити: припинити пересування возиків з худобою між селами. Коли в академії був круглий стіл, Володимир Лапа каже: «Павле Петровичу, у нас нема в Україні закону, який давав би права зупиняти машини». А я йому відповідаю: “Навіщо їх зупиняти, треба зробити, як було до реформи: із точки «А» жива тварина і м’ясо не можуть виїхати без документів, а в точці «Б» не мають права прийняти цю продукцію. У нас тоді в кожній області діяв підрозділ ветеринарної міліції, який підпорядковувався МВС і Lепартаменту ветслужби. Був жорсткий порядок.

Другий великий мінус приватних господарств – складність забезпечення виконання санітарних норм. Треба щоб була і огорожа, і дезінфекція, і карантин, і відповідний санітарно-гігієнічний стан, контроль, а це забезпечити дуже важко. Але при великому бажанні, якщо господарі будуть добре обізнані з усіма санітарно-ветеринарними вимогами, ризик поширення інфекції можна звести до мінімуму. Проте заборонити тримати свиней у приватному секторі, як дехто вимагає, ніхто не має права і це нерозумно. Бо село виживає тільки завдяки городу, та відгодівлі якоїсь живності.

–А що робити з дикими кабанчиками? Дехто вважає, що вони головні поширювачі АЧС?

–У Європі проводиться політика захисту диких кабанів, а в нас взяли курс на їх депопуляцію. А в нас, як тільки починаються спалахи, все спирають на кабанів. Я кажу: «Люди добрі, що ви нарікаєте на того кабанчика? За інформацією МЕБ, 55% спалахів виникає через зараження харчових відходів і кормів, 6% – через зараження транспорту та інвентарю, 3% – через контакт хворих тварин із здоровими, 2% – кліщі, 28% – невстановлене джерело, і тільки 6% – через диких кабанів”. У нас про це не знають, бо коли спалахує особливо небезпечне захворювання, слід робити епізоотологічне дослідження. При АЧС протягом 2-7 днів інкубаційного періоду треба проаналізувати, звідки взявся цей вірус, чи хтось прибув із неблагополучного пункту, чи були чужі машини, чому не спрацював дезбар’єр. Ніхто не шукає відповідь на ці запитання. А якщо не знаємо причини, які можуть бути заходи?

–У нас ситуація з АЧС найгірша?

–Найстрашніше те, що у нас неконтрольована ситуація, і про перспективу за таких умов, говорити важко. Вся система розвалилася, перевірки м’ясо-, молоко-, рибопереробних підприємств заборонили. Уявіть собі, у нас в Україні працює 3760 м’ясо, -, молоко, -переробних підприємств, і ніхто не має право їх контролювати через мораторій на перевірки. МЕБ щороку в останній тиждень травня проводить свою генеральну сесію, я переконаний, що Україну там згадають «незлим тихим словом».

–Що побажаєте колегам?

–Шановні мої колеги-ветеринари, колись ми з вами дуже добре попрацювали для підняття ролі державної ветеринарної служби в Україні. Сьогодні вона фінансується по залишковому принципу, структура змінена, є проблеми, але я вас попрошу: терпіння, іще раз терпіння, бо ми робимо все можливе, щоб поновити структуру державної ветеринарної служби, зробити так, як це було раніше: центр, область і район, налагодити роботу інспекцій, скасувати  мораторій на перевірку харчових підприємств, бо безпека людей має бути головним пріоритетом…

Розмову вів Олександр Карпенко.

Інфоіндустрія

Читайте нас у Telegram