Українські аграрії у пошуках власної «ніші»

Останніми роками в аграрному лексиконі з’явився та міцно утвердився термін «нішеві культури». Більшість із них були давно відомі українцям, проте вироблялися вони невеличкими партіями, як правило, для особистих потреб, або ж зустрічалися лише у дикій природі. Проте деякі культури із промислової групи потрапили до цього розряду через структурні зміни в АПК і тепер намагаються вибратися із тісних рамок «ніші» на більш широкий простір. Значний попит на «нішеву» продукцію у Європі і світі дав поштовх новому напрямку аграрного виробництва в Україні. Проте він розвивається не так швидко, як хотілося б. Що гальмує цей процес? Хиби аграрної політики держави, брак специфічних знань, фінансових ресурсів чи ще щось? Про це розмовляємо з учасниками конференції «Нішеві культури», яка проходила в Києві 20 квітня. Захід був організований компанією “Українські конференції”.

Органічна продукція теж опинилася у переліку нішевої. А тому вона була в центрі уваги конференції. Виявляється, що в Україні, де ГМО-продукти фактично перебувають поза законом, звичайна соя, вирощена без ГМО технологій, є рідкістю. Ось такий парадокс.

Не шукати легких шляхів

–Площі ГМО-сої в Україні становлять, як мінімум, 80%. Чи не заважає це вирощувати органічну сою? – з таким запитанням ми звернулися до одного з керівників бізнес-групи «Арніка» Олега Максака.

–Це ризики, які треба враховувати і котрі не можна абсолютно залишати поза увагою. Як з цим боротися? Всі органічні стандарти вимагають наявності буферних зон. Наприклад, на наших площах органічної сої вона становить 18 метрів від краю поля, це смуга, яка скошується і обліковується як захисна.  Окрім того, в ролі буферних стінок ми висіваємо кукурудзу, яка відділяє наші посіви від сумнівних. Із господарями усіх сусідніх полів ведемо перемовини, під час яких переконуємо не використовувати ГМО-технології, навіть безкоштовно надаємо власне органічне насіння, тільки заради того, щоб сусід не висіяв ГМО-сою.

–Як ви думаєте, чому попри заборону, в Україні активно вирощуються ГМО-культури?

–Я в даному випадку не розумію бездіяльності держави. Абсолютно ніякого контролю за вирощуванням ГМО-сої не здійснюється, хоча одержана за такою технологією продукція, згідно із законом, підлягає повному знищенню, державі треба тільки пальцем поворухнути, щоб проблема ГМО-сої була розв’язана. Тут виникає запитання і до переробників, які мають можливість контролювати продукцію на вході на вміст ГМО, і дехто з них це робить, але більшість закриває очі. І якби не купували цю сумнівну продукцію, то, напевне, вона й не вирощувалася б. Під час митних процедур так само можна було б здійснювати контроль, і таким чином, зупинити ці ГМО-потоки. Проте й тут закон не діє.

–Але ж кажуть, що традиційну сою не вигідно вирощувати, через погану стійкість до посухи, великі витрати на захист і таке інше?

–Питання, не стільки в технології, а в мисленні. Є шляхи легкі, а є трохи складніші. Ми у своєму господарстві доводимо, що можна забезпечити ефективну боротьбу з бур’янами, хворобами з допомогою органічних технологій. Бачимо свою місію у тому, щоб на прикладі великотоварного виробництва показати не тільки фермерам, а й холдингам, що це можливо, і прибутково. Оце, як на мене, реальний спосіб протидії розповсюдженню ГМО-сої.

Не лише навчання, а й мотивація

–Перш ніж братися за вирощування органічної чи іншої нішевої продукції, слід виробити чітку стратегію, все як слід розрахувати: для кого вироблятимете, де будете реалізовувати, на які фінансові механізми спиратиметеся, – говорить голова Громадської спілки «Органічна Україна» Олена Березовська.

–Зараз в Україні діє дуже багато різних форм підтримки: державної, місцевої, грантової. Але про них треба знати, вміти подати заявку на той чи інший проект. В багатьох областях із бюджетів виділяють кошти для компенсації 50-100% вартості органічної сертифікації, для малого і середнього виробника це досить значна сума(15-30 тис гривень), яка дає змогу зробити вибір на користь органічного виробництва. Є області, які з місцевого бюджету виділяють сотні тисяч гривень на компенсацію вартості насіння, садивного матеріалу. Але органічні і нішеві виробники можуть скористатися також тими дотаціями, які виділені на підтримку садівництва та ягідництва, відшкодування вартості племінних кіз та овець, але знову ж таки, не можна лише це закладати в основу інвестиційного проекту. Є технічні програми, які покращують якість кінцевого продукту, наприклад, компенсація введення в HACCP і сама сертифікація в рамках цієї системи. ЄББР відшкодовує 70-90% вартості обох процедур. В «Органічній Україні» ми створили «Офіс бізнес-інтеграцій». Та чи інша компанія заповнює відповідні форми і ми дивимося, де і на яких умовах можна залучити для них кошти.

–Чи не варто створити ще й асоціацію виробників нішевої продукції?

–Вважаю, що тут потрібне інше рішення. Краще об’єднуватися навколо конкретної культури. Ми згуртували всіх виробників органічної продукції. Та оскільки з’явилася проблема збуту, вже підійшли до думки, що необхідна фрагментація нашої спілки за культурами. А тому плануємо створити секції і підсекції кожного напрямку: органічне ягідництво, молочарство, бобові, фрукти і так далі. Чим конкретнішим буде напрямок, тим ефективніше працюватиме асоціація, головний показник – обсяги збуту.

–У нас в Україні провалилася така тема, як дорадництво, можливо, асоціації повинні взяти на себе цю функцію? Але при умові, що держава їм компенсує витрати за відповідні послуги для дрібних фермерів, аби поставити їх на ноги?

­­–Така ідея мені подобається і ми навіть намагалися її втілити, коли писали свій законопроект про органічне виробництво, бо знали, що виробники одразу скажуть: «А хто нас навчить?» А повноцінного дорадництва у нас і справді немає. Отже, треба сідати і спільно з міністерством, асоціаціями розробляти механізми відновлення такої системи. Вона потрібна. Але я все ж вважаю, що головна проблема не з навчанням, а з мотивацією. Знаю одного фермера, у якого запитали, як він досягнув таких успіхів, на маючи аграрної освіти. «Якщо ви закопаєте свій перший мільйон гривень в землю, одразу дізнаєтеся і про технології, і про сорти», – відповів аграрій. Тому, передусім, мотивація. Тому аграрії самі при бажанні знайдуть і консультантів, і дорадників, і необхідну літературу і гроші…

Дорадництво – справа асоціацій?

–Сьогодні малі виробники зацікавлені в тому, щоб одержати максимальну віддачу з кожного гектара землі, і нішеві культури в цьому випадку є найбільш прийнятним варіантом для подальшого розвитку їхнього бізнесу, –говорить Олександр Маслак, керівник центру стратегічних досліджень АПК Сумського національного аграрного університету. – Вони сьогодні вбирають всю інформацію, яка стосується нішевих культур, але на сьогодні існує багато проблем, які стримують розвиток цього напрямку АПК. Найперша пов’язана із ринком збуту, тобто у фермера виникає запитання: якщо я вироблю продукцію, хто у мене її купить? І це підштовхує владу, науку і асоціації активніше шукати розв’язок цієї проблеми.

–Як наука могла б допомогти фермерам і власникам ОСГ у розвитку такого виробництва?

–Сьогодні кабінетний науковець який не має зв’язку з виробництвом –  вчорашній день. Якщо він займається якоюсь проблемою, то в нього є декілька базових господарств, з якими він активно співпрацює, в іншому випадку – науки немає. Теорія сама по собі нікого не цікавить, на сьогодні повинен бути безпосередній зв’язок з виробництвом. Як зробити так, щоб науковець ішов до виробника, і навпаки? Одним із таких шляхів є галузеві асоціації. Вони на себе повинні взяти функції, комунікаторів виробника і науки, бути замовниками певних технологій, семінарів, консультацій…

Навіщо видумувати велосипед?

Що у підсумку? Інтерес до нішевих культур з боку дрібних аграріїв величезний. Ринок запропонував їм доволі широку номенклатуру продуктів, які можна виробляти в цьому сегменті, а також технології їх виробництва. Але теорії багато, а от практики, конкретного наукового супроводу бракує. З ким порадитися з приводу конкретної агротехнологічної операції, скільки буде коштувати така послуга, чи посильною вона буде для аграрія, який обробляє від 10 соток до двох гектарів? Як вигідно збути продукцію? Через кооператив? Добре, але як його організувати? Таких питань дуже багато. І схоже, поки що відповіді на них не знайдені. Хоча навіщо видумувати велосипед? У країнах ЄС, наприклад, Польщі існує система державного дорадництва, завдяки якій польський фермер успішно конкурує на європейському ринку. Загалом, в Україні на папері теж діє дорадницька система, але щороку на її потреби не виділяється й копійки. І при цьому наші державні мужі розпинаються, що вони за дрібного аграрія. Те саме із обслуговуючою кооперацією, є відповідний закон, рядок у бюджеті, але в ньому  – нуль. Говорити в таких умовах про те, що асоціації повинні брати на себе справу просвітництва та консультацій дещо некоректно, тому що 4,5 млн власників ОСГ досі не об’єднані в жодні асоціації, і навряд чи це колись трапиться, бо ці виробники бідні, наче церковні миші, тож утримувати надбудову не зможуть. Скільки грошей треба для відродження дорадництва? Лідер цього напрямку Роман Корінець якось сказав, що вистачило б для початку 200 мільйонів гривень. Хіба це гроші, якщо стоїть питання про забезпечення роботою 4,5 мільйонів українських селян? А тому тестом для наших депутатів і чиновників на їхню любов до села стануть їхні зусилля щодо лобіювання фінансування дорадництва і кооперації в бюджеті 2018 року.

Олександр Карпенко.

Інфоіндустрія

Читайте нас у Telegram

Пов’язані теми:

Популярні Новини

Підпишись на Infoindustry