Український форум агробізнесу: не час спочивати на лаврах

Великий аграрний бізнес шукає нових шляхів підвищення ефективності виробництва, добре усвідомлюючи, що наявний арсенал засобів вичерпав себе і не дає змоги вчасно і адекватно відповідати на всі виклики, котрих щороку з’являється все більше й більше. Серед них глобальні кліматичні зміни, жорстка конкуренція за світові ринки, земельні і фінансові ресурси тощо. В Україні їхній перелік збільшується вдесятеро: рейдерство, корупція, несумлінна конкуренція, неефективна аграрна політика держави, застаріла логістика, нестабільність податкової системи тощо.Як прорвати стелю агровиробництва

Голова правління Креді Агріколь Банк Жан Поль Пьотровські сконцентрував більшість проблем українських аграріїв в одному факті: урожайність сільгоспкультур в 2017 році буде на кілька мільйонів тонн нижчою, ніж торік, хоча з 2012 року спостерігався зростаючий тренд. Це ознака того, що українська земля вже не може систематично давати такий високий врожай, отже, слід запроваджувати нові методи управління угіддями, більше інвестувати в переробку, зберігання, освіту і наукові дослідження, агрострахування.

Схоже, український АПК і справді уперся у стелю, яку треба долати, досягаючи значно вищого результату, наприклад, щорічного врожаю зерна в обсязі 100 млн тонн. Слід зауважити, що досягнута стеля, не така вже й низька, зважаючи на майже екстремальні умови агровиробництва в Україні. 66,3 млн тонн – найвищий урожай за всю історію України. Експорт аграрної продукції в 2016 році сягнув 42% від загального обсягу. За виробництвом соняшника, олії та експорту останнього продукту Україна посідає перше місце у світі, за експортом ячменю, ріпаку та кукурудзи – третє, пшениці – шосте, сої – сьоме. Якщо вся Європа експортує 29 млн тонн зерна, то Україна – 46 млн! Тобто Україна стала потужним гравцем на світовому ринку продовольства.

ЇЇ аграрний потенціал всі ці роки не стояв на місці, а розвивався і в основному за рахунок інвестицій великого аграрного бізнесу, який мав доступ до дешевих кредитів закордонних банків. Саме тому 32% сільгоспугідь в Україні обробляють агрохолдинги і ця частка постійно зростає, оскільки середні і дрібні сільгосппідприємства програють їм у конкуренції за землю. Така особливість аграрного сектора в країні, де практично відсутня політика державної підтримки фермерів та власників особистих селянських господарств. Скоріше за все, подібна структура АПК збережеться і в найближчі роки. Агрохолдинги і надалі залишаться лідерами АПК і локомотивами експорту, оскільки вони на сьогодні реально у кілька разів ефективніші за середні та фермерські господарства. Це на конкретних фактах доводить президент Української аграрної конфедерації, народний депутат України Леонід Козаченко. У малих підприємств задіяно більше працюючих в перерахунку на 100 га, агрохолдинги мають втричі вищий виробіток на гектар, більше сплачують податків і спеціальних платежів, реалізують низку соціальних проектів. За висновком Леоніда Козаченка, сьогодні на ринку має перевагу той виробник, який бачить кінцевого споживача. Наприклад, важливо мати інформацію про те, що протягом семи місяців найкраща ціна на сою без ГМО буде у якійсь північній провінції Китаю, чи найвищу ціну за сухе молоко даватимуть у Північній Африці, і там є конкретні компанії-імпортери. І так далі. Якщо це сучасний агрохолдинг, то він знає, що зі 100 видів продукції через три-шість місяців найбільшу маржинальність матимуть 73 із них, тож він переходить на їх виробництво, і завдяки цьому мінімізує збитки. У сімейного фермера нескоро з’являться такі можливості, навіть якщо буде членом кооперативу. Але це не означає, що дрібні виробники позбавлені перспектив, вони можуть зайняти багато високорентабельних ніш на ринку, де важко працювати агрохолдингам, вважає Леонід Козаченко.

У середовищі агрохолдингів є свої лідери, середнячки і ті, що тільки починають боротися за місце під сонцем. До Топ-п’ятірки українських латифундій належать UkrLandFarming із 605 тис га угідь, 324$ EBITDA на га, 2,6 млн тонн зберігання, Кернел Груп із 575 тис га, 350$ EBITDA, 2,6 млн тонн, Агропросперіс – 430 тис га, 500$, 1 млн тонн, МХП – 370 тис га, 276$, 1,5 млн тонн, Астарта-Київ – 250 тис га, 370$, 1,1 млн тонн.

Логістика як камінь спотикання

Який сенс у надвисокій врожайності, якщо вирощене не можна вчасно доставити до внутрішнього чи зовнішнього споживача? У 2018 році знос вагонів в Україні становитиме понад 95%, приватний парк створюється дуже повільно, окрім цього з’явився дефіцит локомотивної тяги, що дуже сповільнює весь рух, є критичні ділянки на Львівській, Придніпровській, Південно-Західній залізницях, все це створює колапс, який призводить до того, що порти змушені сплачувати суднам штрафи( демереджі). Стан логістики в Україні викликає у генерального директора Cargill Мартіна Шульдта легкий шок. На сьогодні вона ледве справляється з експортним навантаженням. Компанія вкладає великі гроші у будівництво елеваторів, розширення потужності портів, але є сфера, на яку вона та інші агрохолдинги вплинути не можуть, це залізничний транспорт, управління котрим повністю залежить від уряду. Сьогодні катастрофічно бракує вагонів. «Продуктивність виробництва знижується, експорт стримується, білий ринок страждає від чорного, ми готові інвестувати, але цьому заважають існуючі правила, це замкнуте коло, яке слід розірвати, а для цього треба сильний урядовий підхід», – говорив Мартін Шульдт.

На помилкові рішення у транспортній сфері нарікав і президент Української зернової асоціації Микола Горбачов. Два роки тому Міністерство інфраструктури ввело обмеження на використання габаритного транспорту, і на сьогодні воно становить 40 тонн брутто однієї машини. Тобто за основу береться не навантаження на одну вісь, як в інших країнах, а просто 40 тонн, і це разом із причепом. Але ж дорогу руйнує не автомобіль, а колеса, які тиснуть на полотно, і тому важливо рахувати навантаження саме на вісь. Як тільки Міністерство інфраструктури обмежило рух автотранспорту, головне навантаження лягло на залізницю, одночасно не було передбачено альтернатив: не придбано додаткові вагони, локомотиви, словом, нічого не було зроблено.

Директор аграрного департаменту Cushman & Wakefield Пітер Томсон назвав темпи завантаження вагонів в Україні просто ганебними. Якщо маршрут( ешелон із 55 вагонів) в ідеальному варіанті мав би завантажуватися і доправлятися до порту за півтори доби, то в Україні ця операція виконується мінімум за п’ять, максимум за вісім діб.

Як правило, коли обговорюються такі проблеми, спікери не лише описують їхню складність і важливість, а й коментують кроки уряду, спрямовані на їхнє розв’язання: «Кабмін запропонував ось таке рішення, наші асоціації заперечують, ми домовилися, знайшли компроміс…». Проте в даному випадку нічого подібного не прозвучало. Отже, процес стоїть. Або відбувається закулісно, внаслідок чого можливі неприємні несподіванки…

«Зерновий альянс»: курс на додану вартість

Генеральний директор компанії «Зерновий альянс» Євген Радовенюк сформулював ще одну спільну для всіх агрохолдингів гостру проблему, яка набула характеру постійного тренду: зростає собівартість виробництва, зменшується маржинальність. ПДВ скасували, надзвичайно урожайні роки призвели до того, що стали накручувати орендну плату, якщо у 2008 році було 50 дол на га, сьогодні на Черкащині – 200 дол/. І якщо велика родина має 10 паїв у селі, то за рік може одержати близько 180 тисяч грн. Навіщо працювати? Безвіз призвів до безлюду. Працівники робітничих спеціальностей їдуть на заробітки за кордон, аби втримати їх доводиться підвищувати заробітну плату, 10 тисяч грн для механізатора на селі – це вже невелика зарплата. На думку Радовенюка, кризи в аграрному секторі не було і не буде, але нові проблеми змушують думати по-іншому. Треба шукати шляхи підвищення прибутковості. Один із них – створення додаткової вартості.

Компанія вже готова працювати з чужим зерном, бо розуміє, що заробіток в – інфраструктурі. Якщо трейдер заробляє по п’ять дол на тонні на всьому ланцюжку, то елеватор може легко одержати премію в 6-8 доларів. Другий проект – переробка зерна на борошно. «Зерновий альянс» активно розвиває напрямок насінництва, для цього зав’язав стосунки з низкою канадських партнерів, планує будувати насіннєві заводи. «Прагнемо забезпечити довготривалу ефективність», – підсумував Радовенюк.

«Сварог» за гектарами не женеться

Леонід Козаченко мав рацію про інноваційність агрохолдингів. Кожен із них постійно перебуває у пошуку технологічних, організаційних, фінансових і навіть соціальних ноу-хау. Якщо є гроші, нове шукати можна і навіть треба, аби їх примножити. «Ми маємо не лише детальну карту полів, а й аналіз ґрунту кожного з них, – розповідає фінансовий директор компанії «Сварог Вест Груп» Сергій Зуєв. – І якщо техніка виїжджає в поле, то вносить препарати у строгій відповідності з тим аналізом, завдяки цьому підвищуємо операційну ефективність», – ділився досвідом Сергій Зуєв. Другий напрямок – зменшення непродуктивних втрат. Шляхів для цього дуже багато, починаючи від запобігання крадіжкам врожаю, пального на заправках. Для цього обладнали заправні пункти GPS-датчиками, запровадили систему розпізнавання «свій-чужий», комбайн не буде розвантажуватися доти, поки система не визначить, що він належить компанії, склали повну карту маршрутів для транспортних засобів. «Сварог» зараз не женеться за гектарами. Найбільша частка інвестицій припадає на техніку, систему логістики, зберігання і приймання продукції. Тільки завдяки точному землеробству компанія додатково одержує на гектарі 100-150 дол. «Це в сумі становить більше всього нашого обсягу капітальних інвестицій, фонду заробітної плати, і саме у підвищенні ефективності виробництва полягатиме конкурентна перевага компанії в майбутньому. Всі наші технології – комбінація запозиченого на Заході і знахідок наших фахівців, вони вивчали світовий досвід, впроваджували його, розробляли програмне забезпечення точного землеробства», – повідомив Сергій Зуєв.

Зрошення, земля і нові форми

Генеральний директор компанії «Харвест» Дмитро Скорняков звертає увагу на такий резерв, як зрошення. На півдні України, де ця компанія орендує землі, понад 5 млн угідь перебувають у зоні ризикованого землеробства. Багато аграріїв кидають свої ділянки, бо земля стає непридатною для обробітку, а бізнес втрачає прибутковість. І в той же час ресурси Північно-Кримського каналу використовуються відсотків на 5%. «Ми, мабуть, дуже багаті, якщо не використовуємо об’єкт, який коштує десятки мільярди доларів», – обурюється менеджер.

Держава та інвестори мусять звернути увагу на цей напрямок, шкірка варта вичинки. Якщо вирощуючи пшеницю на богарі, аграрій може одержати 200-400 дол з гектара, то на зрошенні – 500-700 дол. Окрім цього зрошення дає змогу вирощувати високомаржинальні культури з прибутком 3-4 тис дол з га. За підрахунками Скорнякова, зрошуване землеробство на Півдні може щорічно давати 3-4 млрд дол чистого прибутку. Але в цій справі головним гальмом є навіть не інвестиції, а неврегульованість земельних питань. На сьогодні немає жодних гарантій, що поле під зрошенням не «порве» так звана шахматка, чи власнику терміново закортить розірвати угоду. Бажано дозволити продавати угіддя хоча б під довгострокові проекти, наприклад, сади. Інвестора треба захистити, вважає менеджер.

Дмитро Скорняков належить до радикалів в земельному питанні. Треба зважуватися на рішучий крок, переконаний він, для цього все готове, хіба що ухвалити закон про консолідацію сільгоспугідь. Йому заперечує Сергій Зуєв: слід приборкати корупцію, реформувати судову систему, навести лад у Держгеокадастрі. Словом, єдності серед менеджменту агрохолдингів в цьому питанні не має.

Загалом, дискусія навколо нього була короткою і досить млявою. Питання, яке мало б бути головним, опинилося в ролі другорядного. І це досить дивно, бо завершення земельної реформи є головним викликом аграрного бізнесу на найближчих десять років. А може, великий аграрний бізнес вже сформував своє уявлення про модель земельних відносин в Україні? Суспільство і решта аграрної спільноти теж хотіло б про неї дізнатись.

Створилося також враження, що великий агробізнес досягнув досконалості у пошуку методів підвищення операційної ефективності, проте зовсім не займається пошуком нових організаційно-правових форм. Вертикально інтегрована структура – це їх вершина? В цьому є великий сумнів. Треба знайти таку організаційно-правову форму, яка поєднала б сільське господарство, освіту, науку і промисловість, рекомендує радник з питань аграрного та земельного права Evris Law, доктор юридичних наук Володимир Носік. Це аграрно-індустріальні парки, які є зручною основою для залучення інвестицій, легкою, простою і прозорою структурою, яка дає змогу залучити інвестиції, доступитися до земельних і фінансових ресурсів, створити високу додану вартість. Майбутнє, за аграрно-індустріальними парками, вважає юрист. Але для запровадження і поширення цієї форми потрібне розуміння і воля власників агрохолдингів, а також стимули і заохочення з боку держави.

Олександр КАРПЕНКО.

Інфоіндустрія

Читайте нас у Telegram