Зворотна сторона аналізу ґрунту

Агрохімічний аналіз ґрунту поступово стає основою для розробки систем удобрення у більшості господарств нашої країни. Цьому «сприяли» і поступове погіршення властивостей ґрунтового вкриття, і зростання цін на мінеральні добрива. Ось чому виникає потреба додаткових пояснень: як правильно відбирати зразки, яка різниця в методиках визначення того чи іншого показника, як використати результати обстеження тощо. Розставимо акценти на певних нюансах агрохімічного аналізу.

Відбір зразків у полі
Перший і найбільш проблемний пункт агрохімічного обстеження ґрунтів – це відбір зразків у полі. Буває так, що фермер намагається зекономити кошти на цьому етапі агрохімічного обстеження і проводить його силами власного господарства. У кращому випадку він може поцікавитися про методику відбору у спеціаліста. Як наслідок, зразки можуть накопатися у лісосмузі або на розворотних смугах… Навіть сумлінний працівник не зможе якісно відібрати зразки ґрунту з урахуванням особливостей рельєфу та інших факторів, що впливають на формування схеми і сітки відбору. Тому для цього варто запросити профільних спеціалістів, які є у штабі будь-якої агрохімічної лабораторії. При цьому буде використано спеціальну техніку, обладнання та технічні засоби, зафіксовано географічні координати місця відбору (GPS-прив’язка стає техно­логічною
необхідністю!).
Враховуючи ці факти, економія на відборі зразків може знівелювати результативність подальших досліджень у лабораторії. Вартість цього польового етапу становитиме приблизно 1/10 від вартості аналізу на базові показники. Існує ще одна перевага професійного відбору: якщо ця процедура «своїми силами під лопату» передбачає формування зразка масою 1-5 кг, то спеціаліст візьме стільки, скільки потрібно для аналізу на певний набір показників. «Зайвий» ґрунт залишиться на полі!
Переходимо до лабораторних аналізів. Один із перших показників агрохімічної характеристики будь-якого ґрунту – рН. Існує декілька видів кислотності: актуальна (водна), обмінна (сольова) і гідролітична. Ступінь кислотності ґрунту визначають за показником «рН сольовий». Якщо рН<6,0, то бажано провести визначення гідролітичної кислотності зразка. За числовим значенням цього показника встановлюють необхідність у внесенні вапнякових матеріалів і їх норму. Якщо рН>7,2, то доцільно визначити вміст легкорозчинних солей і катіонів Na+. За цими показниками встановлюють потребу у додаткових меліоративних операціях: промивка дренажними водами або гіпсування.

А ґрунт мовчить, немов німе кіно…
Тоді рН відповідає на питання:
«Якщо кисленько – запасайтеся вапном,
Як лужне – то чекає гіпсування!»

Обмінну кислотність визначають відповідно до ГОСТу 26483-85 (методика прописана у більшості агрохімічних практикумів) або ДСТУ ISO 10390:2007. Різниця між цими стандартами полягає у співвідношенні ґрунту до екстрагента: за першим – 1:2,5; за другим – 1:5. Отже, показники для одного й того ж зразка можуть відрізнятися. Існують й інші методики визначення рН ґрунту. Тому потрібно орієнтуватися на групу за ступенем кислотності (наприклад, «слабокислі» або «близькі до нейтральних»). На нещодавно провапнованих або карбонатних грунтах вимірювання рН доцільно проводити декілька разів протягом 24 годин у зв’язку з повільними змінами у буферній системі.
За показником рН орієнтовно встановлюють метод визначення рухомих сполук фосфору і калію. На ґрунтах із кислою реакцією ґрунтового розчину (рН<5,5) використовують метод Кірсанова, із нейтральною (5,5-7) – метод Чирикова, карбонатних – Мачигіна. У національних стандартах для кожної із методик вказано конкретні типи ґрунтів у різних зонах, проте не завжди реально визначити тип за зовнішніми ознаками лише верхнього горизонту.
Навіщо звертати увагу на методику визначення фосфору і калію? Для того щоб орієнтуватися у ступенях забезпеченості. Наприклад, за результатами аналізу вміст калію становить 85 мг/кг.

За методом Кірсанова – це середній ступінь забезпеченості, Чирикова – підвищений, Мачигіна – низький. І тоді, порівнюючи показники по різним ґрунтовим зразкам, робляться неправильні висновки на основі числового значення.

Рухомий фосфор
Крім вищезгаданих методик, для визначення фосфору та калію активно використовують іноземні: Bray&Kurtz, Mehlich, Olsen. Їхня відмінність від наших стандартизованих методик –
використання більш універсального екстрагента (або суміші екстрагентів), які вилучають рухомі сполуки у ширшому діапазоні рН ґрунту. Так, метод Bray&Kurtz можна застосовувати від кислої і до лужної ступені кислотності (за іноземними джерелами до рН<7,2).
Числові значення вмісту фосфору або калію у одному ґрунті за різними методиками будуть відрізнятися між собою. Тому порівнювати значення агрохімічних паспортів полів господарства за українськими стандартизованими та іноземними методами – недоцільно. Картограми ж можуть бути подібними між собою,
а можуть суттєво відрізнятися.

Кірсанов, Чириков, Мачигін,
Мекліх, Олсен, Куртц і Брей…
От Ви скажіть: у чому фосфор винен?
Заради нього – тисячі ідей!

Гумус
Гумус – інтегральний показник родючості ґрунту. Його величина практично не впливає на побудову системи удобрення культур у конкретний рік. Вміст гумусу має визначати багаторічну стратегію комплексу технологічних заходів: посів сидератів, мінімізація обробітку ґрунту, внесення органічних добрив і т.д. Встановивши зміну цього показника за декілька років, можна зробити висновок про ефективність господарювання в цілому. Статистика говорить про негативний баланс органічної речовини у більшості господарств нашої держави. Ось чому вміст
гумусу у ґрунті поступово знижується і постійний моніторинг цього показника є бажаним.
Високий вміст гумусу умовно означає високий потенціал ґрунту для забезпечення рослин доступними формами азоту і сірки. Чи завжди буде реалізуватися цей потенціал? Це залежить від ряду факторів. Ось чому навіть на добре окультурених високогумусованих ґрунтах доцільно визначити потребу в N і S, особливо у критичні періоди протягом вегетації по відношенню до цих елементів живлення.

Азот лужногідролізований
Азот лужногідролізований (метод визначення – за Корнфілдом) – показник, який вказує на вміст потенційно доступного азоту для рослин. У результаті лужного гідролізу вилучається обмінний азот, вільний і ввібраний аміак, аміди, частково амінокислоти, аміноцукри та певні органічні сполуки. Лужногідролізовані сполуки азоту не є повністю доступними для рослин, але можуть бути використані найближчим часом. Цей показник не враховує нітратну форму азоту. Ось чому лужногідролізований азот доцільно визначати восени або на початку весни.
Для встановлення норми внесення азотних добрив за балансово-розрахунковим методом використовують показник вмісту легкогідролізованих сполук азоту. До них відносять мінеральні сполуки та азоторганічні (аміди, амінокислоти та ін.), які швидко розкладаються. Відповідно, числові значення вмісту легкогідролізованого азоту будуть у 1,5-2 рази нижчими, ніж лужногідролізованого. Враховуючи рухомість нітратів, вміст легкогідролізованого азоту варто визначати незадовго до передпосівного внесення добрив. Цей показник вказує на забезпеченість азотом на першу половину вегетації сільськогосподарських культур.
Для перевірки стану азотного живлення у конкретний момент росту і розвитку культури визначають вміст мінерального азоту: амонійного (NH4+), нітратного (NO3-) і нітритного (NO2-). Кількість рухомих мінеральних сполук азоту у ґрунті дуже незначна (близько 1% загального азоту), проте саме ці сполуки визначають величину майбутнього врожаю. Визначення цієї форми азоту бажано проводити у максимально короткий термін до внесення азотних добрив. В першу чергу, мова йде про підживлення вегетуючих рослин. Дозу азоту визначають за вмістом мінерального або нітратного азоту. Методик для визначення існує дуже багато. Більшість із них рекомендує правильно підбирати глибину відбору (30, 60 або 90 см,) залежно від біології культури, враховувати заплановану врожайність, стан посівів, гранулометричний склад ґрунту і т.д.
Рухома cірка
Рухома сірка – «колега» мінерального азоту!
Цьому показнику не надавали суттєвого значення. Внесення органічних добрив, суперфосфату, каліймагнезії – повністю знімали питання сірки з «порядку денного». Але з часом у раціоні культур цей елемент поступово зникав. На сьогодні питання внесення сірки знову стає актуальним. Активно рекламуються сульфати магнію та амонію, КАС+S та ін.
Для того щоб правильно визначити дозу добрив для підживлення, відбір зразків і визначення цього показника бажано проводити у максимально короткий термін до внесення. Можна піти простішим шляхом: враховувати потребу певної культури і оптимальне співвідношення між азотом і сіркою для неї. Вважається, що на одиницю дефіциту сірки в ґрунті втрачається близько 15 одиниць азоту. Для хрестоцвітих і бобових оптимальне співвідношення N:S = 1:5-8, а для більшості зернових – 1:10-15.
Дуже часто господарства зіштовхуються із проблемою аналізування вмісту обмінних кальцію і магнію у ґрунті. В більшості випадків результат подається у мг-екв/100 г ґрунту. Наприклад: для темно-сірого опідзоленого ґрунту вміст Са становить 9-12 мг-екв/100 г ґрунту, Mg – 1-2. Якщо перевести у мг/кг, то отримаємо 3000-5000 мг/кг кальцію і 300-500 – магнію. Порівнюючи із основними елементами живлення (фосфору і калію – близько 100-200 мг/кг), бачимо істотну різницю. Але потрібно розуміти, що обмінні сполуки кальцію і магнію не є повністю доступними для рослини. У результат лабораторного аналізу включено водорозчинні форми, але їх вміст в десятки-сотні разів нижчий. Тому потрібно орієнтуватися на градацію за ступенем забезпеченості.

Кальцій і магній

Для повного забезпечення певних с/г культур макроелементами треба планувати внесення кальціє- і магнієвмісних добрив. Строки внесення потрібно вибирати залежно від форми. Наприклад, гранульоване вапно повільно вивільняє кальцій (бажано вносити з осені), а нітрат кальцію – швидко (передпосівне внесення або підживлення). Магнієві добрива більш активно використовуються у системах удобрення деяких культур. Так, технологічна схема вирощування картоплі у більшості господарств включає прикореневе підживлення сульфатом магнію.

Чом кукурудза і картопля біла?
Це фарби, сніг чи, може, гени?
Аж тут картопля нам прошепотіла:
«Немає магнію – тому і не зелена?»

Інтенсифікація виробництва продукції змушує фермерів перевіряти вміст мікроелементів у ґрунті. Для кожного елемента існують різні методики з різними екстрагентами. Варто звертати увагу на ступінь забезпеченості. За низького вмісту доцільно вносити мікродобрива в основне внесення. Для ґрунтового внесення не вигідно використовувати хелатні форми. Можна використовувати дешевшу альтернативу: сульфат цинку, борна кислота і т.д. Якщо ступінь забезпеченості мікроелементом у ґрунті середня або вище, слід проводити позакореневі підживлення хелатною формою протягом вегетації культури.
А тепер переходимо до ключового питання: до кого звернутися, щоб провести агрохімічний аналіз ґрунтів? Конкретну відповідь дати важко. Лабораторій і фірм, що надають такого роду послуги в Україні, дуже багато. Ринок постійно розширяється. Різні підходи, методики, можливості… Цінова політика дуже відрізняється: вартість аналізу одного зразка коливається від сотень до тисяч гривень. Про кожну з таких організацій можна знайти і позитивні відгуки клієнтів, і невдоволені. Рівень довіри до
українських лабораторій значно нижчий, ніж до іноземних, проте і вартість аналізу суттєво відрізняється. Здійснюючи вибір, слід орієнтуватися на рівень спеціалістів і на якість рекомендацій щодо системи удобрення культури. Спробуйте співпрацювати і шукайте оптимальний варіант у трикутнику «ціна-якість-результат»!

Олексій Тарасенко