Міхаель Дільман: «Девіз органічного фермера – відкритість»

Міхаель Дільман – фермер у 14 поколінні. Його німецькі пращури заснували господарство ще 1534 року в селі Вумберг. Судячи з успіхів Міхаеля, сільськогосподарський досвід роду є величезною силою. Фермер постійно вдосконалював технології, розширював виробництво і зараз володіє доволі потужним органічним господарством в Східній Німеччині. В нашу країну його привело не лише прагнення розвивати бізнес на родючих українських землях, а й поширювати свої ідеї органічного виробництва. В Івано-Франківській області поблизу Тлумача він заснував ферму.

–Ви пам’ятаєте всіх ваших пращурів, які теж господарювали на землі? – запитую Міхаеля.

– В нас дуже гарне і розгалужене родинне дерево. Знання і вміння роду передавалися з покоління в покоління і вони, без перебільшення, є нашим найціннішими ресурсом. Вже понад 30 років ми сертифіковані як органічні сільськогосподарські виробники. Понад 21 рік тому я використав шанс придбати ферму в Східній Німеччині, на якій організував виробництво. Попервах я придбав 80 га, а зараз разом із батьком та братами володіємо угіддями площею понад 700 га, і ще 300 га орендуємо. Протягом останніх десяти років наше господарство виконує роль демонстраційної органічної ферми, яку відвідують сільгоспвиробники, переробники та споживачі. Але Дільмани не звикли зупинятися на досягнутому. Ми хочемо розвивати бізнес і поширювати наші ідеї органічного землеробства. Саме з цією метою я й приїхав в Україну.

–Для того, щоб займатися фермерством в Німеччині, чи треба мати якусь аграрну освіту?

– Я вивчав аграрні науки в університеті Гумбольдт в Берліні, найстарший з моїх синів закінчує аграрну школу. Але в принципі для нас важливою є не стільки освіта, скільки той досвід, який ми переймаємо від наших минулих поколінь. Досвід отакого сімейного господарства ми хочемо принести в Україну, це буде типова європейська ферма невеликого розміру – 500-600 га, де кожен знатиме свою функцію. Нам не потрібна складна система управління, у нас працюватимуть люди з практичним досвідом і бажанням впроваджувати нові технології.

– Земельне питання вже вирішене? Це паї, чи приватна власність?

– Наразі ми працюємо із землями на правах оренди, тобто з паями, і маючи мету розвитку демонстраційної ферми, хочемо долучити ще й землі державної власності, які є в передмісті міста Тлумач Івано-Франківської області. Ми маємо значну підтримку з боку «тім лідерів» українсько-німецьких органічних проектів, плануємо також поряд із демонстраційним майданчиком створити сімейне господарство, яке також продовжуватиме справу нашого роду.

– Якщо не секрет, скільки коштує земля у Східній Німеччині?

– Оскільки це було 21 рік назад, то угіддя коштували близько 7 тисяч німецьких марок за гектар, на сьогоднішні гроші це близько 3,5 тисяч євро. Вартість землі сьогодні зросла майже в п’ять разів. Але ще тоді, коли ми свого часу купували землю, то мали змогу одержати кредит у банку, виплативши його виключно сумлінною працею на нашому підприємстві. Це була державна земля, яка була приватизовна після реюніфікації Німеччини. Рішення про її виділення було прийняте в рамках підтримки розвитку органічних фермерів, саме тому ми змогли одержати кредит за досить привабливим відсотком.

–Я чув, що в Німеччині та інших європейських країнах держава висуває перед людиною, яка хоче придбати землю, кілька вимог: одна з них – освіта і досвід роботи на землі. Це правда?

–Для придбання землі це не обов’язкова вимога, але якщо ти хочеш розвивати сільське господарство, будувати зерносховища, тваринницькі приміщення, то обов’язково мусиш мати профільну освіту та відповідний аграрний досвід. А тому фермери у нас не лише освічені, вони постійно підвищують свій фаховий рівень, бо розуміють, що без цього просто не зможуть досягнути успіху.

–Де ви вивчали органічну технологію?

–Тут я маю повернутися трохи до своєї історії, бо більшість представників нашого фермерського роду ніколи не використовували пестициди та інші хімічні засоби, хіба що мої дідусь та батько трохи порушили ці традиції. Крім сімейного досвіду, я також звертався до фахової літератури щодо технології ведення сільського господарства довоєнних часів, оскільки воно, напевне, було органічним. Також вивчав досвід органічних фермерів, багато в цьому плані мені свого часу дало стажування на органічній фермі в США.

–Що в основі технології? Органічні добрива, сидерати? Як ви боретеся зі шкідниками і хворобами без хімії?

–Головне все ж таки – ротація культур, яка залежить від регіону, клімату, особливостей ґрунту, а також сорти тих сільськогосподарських культур, які вирощуєш. Ми використовуємо тільки ті сорти і насіння, які придатні для органічних технологій, та є стійкими до вилягання, хвороб та шкідників. Але тут, в Україні, стикаємося з проблемою їх використання, оскільки вони ще не зареєстровані, це нам створює перешкоди на шляху ефективної органічної технології, яку використовуємо в Німеччині. На своїй демонстраційній фермі в Україні своїм прикладом хочемо показати малим і середнім фермерам, як працювати на землі за органічною технологією без застосування хімії, які сорти чи біо-засоби можна застосовувати. Ми ставимо також собі за мету ділитися досвідом просування органічної продукції до кінцевого споживача.

 –Тобто ви хочете на базі вашого господарства створити своєрідну академію органічного виробництва?

–Ні, це не академія, а відкрита ферма для всіх. Відкритість – гасло органічного виробника, якщо вмієш сам, навчи колегу, бо органічне виробництво має поширюватися заради здоров’я людей. Це наша філософія. Якщо будемо говорити про якусь академію, то цільовою аудиторією стали б лише фермери, а ми хотіли б відкритися для всіх учасників ринку, і для переробників, і торговців, і в тому числі й для споживачів кінцевої продукції, щоб вони зрозуміли, як вона виробляється. Ми розуміємо, що не допоможемо Україні, якщо лише будемо сприяти розвитку українського фермерства. Вважаємо, також що дуже важливим моментом є розвиток сільськогосподарського органічного ринку та реалізації кінцевої продукції на ньому.

–Ви говорили про 14 поколінь вашого роду. А чи буде 15-те?

–Так, у мене п’ятеро синів. Найстаршому 22 роки, другому – 18, третьому – 14, а найменшим, близнятам, по 5 років. Звичайно, їхній дід, і батько мріють, щоб вони продовжували нашу справу. Але для реалізації цього задуму бракує землі на німецькій фермі, а тому ми розширюємо її кордони.

–Аграрна доля синів уже визначена? Всі хочуть працювати в сільському господарстві?

–Я даю своїм дітям можливість подумати і зробити самостійний вибір. Але свою аграрну справу ми ведемо так, щоб вона була ефективною і привабливою, щоб мої сини бачили, що фермерство – це гарна сфера для подальшого професійного життя…

Розмову вів Олександр Карпенко.

Інфоіндустрія

Читайте нас у Telegram