Агрохімічний ринок України: перші спроби переформатування

Після весняного шоку, викликаного зупинкою вітчизняних підприємств з виробництва азотних добрив, що входять до групи компаній OSTHCEM, вітчизняна хімічна галузь та внутрішній ринок мінеральних добрив опинилися на роздоріжжі. Необхідність їх переформатування, мабуть, усвідомлюють усі, в тому числі й домінуюча компанія. Але в якому напрямку рухатися? Яку модель обрати? Довіритися стихії ринку, як уже було не раз? Як вирвати у підприємств OSTСHEM 2 млрд гривень, які їм перерахували аграрії за непоставлену продукцію?Оскільки уряд в цій ситуації жодних заходів не запропонував, ініціативу у свої руки взяли аграрні асоціації. Кілька днів тому Аграрний союз, Асоціація фермерів та приватних землевласників, Український клуб аграрного бізнесу, Всеукраїнська аграрна рада підписали «Меморандум про взаєморозуміння між сільськогосподарськими товаровиробниками та вітчизняними виробниками мінеральних добрив». Та, вочевидь, справжнього взаєморозуміння так і не було досягнуто, оскільки документ не підписали представники Союзу хіміків України.

Ключові положення меморандуму такі: реалізація азотних добрив безпосередньо заводами-виробниками кінцевим споживачам (сільгосптоваровиробникам) до кінця 2018 року має здійснюватися за ціною не вище FOB-Чорне море + 10%; хімічні підприємства зобов’язуються поставити передплачені у 2016-17 роках азотні добрива за цінами, укладених угод до початку осінньої посівної, а також компенсувати прострочення поставки; хімічні підприємства України отримують підтримку аграріїв у питаннях, пов’язаних з модернізацією виробництва. Також аграрії сприятимуть тому, щоб хімічна галузь України одержала необхідну державну підтримку.

«В цьому Меморандумі сформульоване бачення стратегії подальшого розвитку ринку азотних добрив України. В першу чергу, йдеться про підтримку національної хімічної промисловості. Але українська продукція повинна бути конкурентоспроможною. Субсидування її виробництва не може здійснюватися за рахунок фермерів. Отже, має діяти відповідна державна програма, щоб хімічна галузь успішно працювала», – зазначив президент УАК, народний депутат Леонід Козаченко.

Він також наголосив, що одним із головних у меморандумі є пункт про перехід хімічних підприємств на використання синтез-газу. «Альтернативою природному газу є так званий синтез-газ, який можна виробляти з низькоякісного вугілля. Саме таку стратегію використав Китай, який нині є найбільшим у світі виробником хімічних добрив. Україна також може застосувати такий інструмент, щоб вивести хімічну галузь з кризи і суттєво здешевити виробництво добрив», – підкреслив Леонід Козаченко.

Він також став ініціатором засідання Міжфракційного депутатського об’єднання з питань захисту економічної конкуренції, на якому було заслухано звіт АМКУ про результати антимонопольного розслідування діяльності хімічних підприємств OSTHCEM. І хоч попередній висновок цього органу, ухвалений 20.03.2017 року, був очікуваним, його все одно можна назвати безпрецедентним, оскільки вперше в Україні виробника такого масштабу було визнано монополістом. Його частка на ринку азотних добрив у 2014-2017 роках становила від 60 до 42 відсотків, що, на думку антимонополістів, негативно вплинуло на вартість мінеральних добрив у бік завищення, якого могло б і не бути за умов достатньої конкуренції. В той же час звертає на себе увагу затягування підписання остаточного рішення. Доповідач, керівник департаменту АМКУ Ігор Кустовський назвав цей процес «фіналізацією». Але скільки вона триватиме, не повідомив.

Як би не було, процес обговорення нової моделі ринку мінеральних добрив України одержав новий потужний подразник: монополізм компанії OSTCHEM, якому треба давати якусь раду. Ніхто з учасників того засідання не уявляє  перспектив галузі за умов збереження такого рівня концентрації хімічного виробництва в одних руках. «І що далі? Які ваші кроки, аби змусити власника продати хоча б одне з підприємств? Хто відповість за те, що було дозволено таку концентрацію хімічних потужностей в одних руках?» – зауважив народний депутат України Андрій Кіт.

Його підтримав колега Олег Петренко: «Держава мала вжити кілька класичних кроків: змусити гіганта-монополіста шляхом продажу своїх активів подрібнитися, але в жодному разі не допустити його не знищення. ПАТ «Азот» бюджетоутворююче підприємство, яке дає роботу близько п’яти тисячам черкащан…».

Оскільки українська держава поки що не має досвіду демонополізації економіки, було вирішено звернутися до американського. Що роблять там в таких випадках? Можна запустити ті потужності, які не використовуються або були зупинені, радив представник Федеральної торгової комісії США Джон Хілкі. Окрім цього полегшується доступ імпорту до ринку, підвищуються податки на неочікувані доходи домінуючої компанії, скасовуються законодавчі акти, які заважають нормальній конкуренції. «І якщо ми вважаємо, що у минулому можливо були неправильно надані дозволи на злиття компаній, то можна навіть повернутися до перегляду тих рішень», – говорив Джон.

А чи можна уявити сучасну модель агрохімічного ринку України без ОПЗ? А тому говорилося і про цей багатостраждальний об’єкт, переобтяжений боргами, які становлять близько 300 млн доларів. Ця проблема знову заважатиме прозорій і вигідній приватизації, а тому народний депутат Геннадій Чекіта пропонує  реструктуризацію цієї суми на десять років. Вже й відповідний законопроект розробив. Він упевнений, що ОПЗ у перспективі збереже роль лідера агрохімічної галузі. Є там сьогодні одна установка з розфасовки карбамідних добрив, однак можна поставити ще дві, які забезпечуватимуть внутрішній ринок. Згадав і про аміакопровод протяжністю 803 км. Виявляється, що фірми, котрі його використовують, протягом останнього часу практично не витрачали коштів на обслуговування об’єкта. А це може призвести до катастрофічних наслідків. Словом, є ще один головний біль для уряду, парламенту, галузі і держави в цілому.

УАК таки виправив помилку, якої припустився під час роботи над тим Меморандумом, і надав слово трейдерам хімічної продукції, які постійно тримають руку на пульсі ринку і добре знають, які фактори на нього впливають. Від імені цієї когорти говорив директор із маркетингу та комерції компанії GROSSDORF Сергій Рубан. Позиція продавців хімічної продукції побудована на чистому прагматизмі, тобто на здоровому глуздові: якщо буде вигідно виробникам, аграріям, продавцям, то буде вигідно й державі, і… поменше політики. Вони за конкурентний ринок, який можна забезпечити комплексом заходів. Якщо після запровадження антидемпінгових мит на російські добрив одночасно не подбати про ритмічну роботу вітчизняної промисловості, то замість внутрішнього монополіста з’явиться іноземний у вигляді 4-5 компаній-імпортерів. У кожній європейській країні є власне хімічне виробництво, це гарантія її продовольчої безпеки і стабільності ринку агрохімічної продукції, переконаний Сергій Рубан. Він звертає увагу на активізацію імпорту, його частка виросла із 20 до 40%. Цього року в Україну надходила селітра з Болгарії, Румунії, Литви, Польщі, Узбекистану, КАС – із Прибалтики та Єгипту. Тобто відбувається диверсифікація ринку і вже за рік-півтора ситуація на внутрішньому ринку «устаканиться», а ціни підрівняються до світових, передбачає Сергій Рубан.

Технічний директор ТОВ «Хімтехнології» Денис Куликов торкнувся найслабшого місця українського Хімпрому – джерел постачання природного газу. Якщо не шукати альтернативних і не розробити відповідну державну програму, через кілька аграрний сектор буде повністю залежати від імпортних азотних добрив…

–Можу сказати, що хіміки перейшли в режим виживання, який щороку буде все жорсткішим, – так коментує ситуацію в хімічній галузі за підсумками засідання міжфракційного об’єднання народний депутат України колишній директор «Дніпроазоту» Олександр Дубінін. – Тому перспектива української хімічної галузі досить туманна.

–Через дорогий газ?

–І через те, що газу бракує, і що він дорогий, і через те, що є країни, де його дуже багато, а тому собівартість міндобрив, які там виробляються, досить низька. Але якщо держава нарешті скаже «А», тобто, що їй потрібен власний хімпром, то мусить вимовити і «Б» – як вона його буде підтримувати. Коли кажуть про те, що в Європі діє винятково вільний ринок, то це трохи не так. У Франції, наприклад, є програма, згідно з якою для феросплавних заводів ціна електроенергії нижча, ніж для інших підприємств, які її споживають, бо у собівартості виробництва феросплавів частка електроенергії становить 35-75%, а в нас для наших електрометалургів, навпаки, рівень цін на електроенергію найвищий у Європі. Оце державна політика. Європейська і українська. Так, європейський ринок відкритий в розумінні відсутності кордонів, і митних перепон, але там є регулювання у вигляді здешевлення електроенергії, податкових преференцій.

–Чи треба компанію OSTСHEM дробити, іншими словами, демонополізувати?

–Фірташ має продати два заводи, однозначно, а далі, дуже важливо, хто їх придбає. Це дуже складне питання, оскільки будь-який бізнес повинен бути диверсифікованим. Завод придбає той, хто має доступ до дешевої сировини, це може бути і російська компанія, зареєстрована у Європі, лобісти якої в Україні говоритимуть, що вона на 100% європейська. Це ми бачимо на прикладі Одеського припортового заводу, до якого підбираються російські олігархи через швейцарські фірми. Взагалі монополізм – біда нашої економіки. Американці пропонують ревізувати рішення АМКУ, які дозволили таку концентрацію хімічних потужностей в одних руках. Але це в США можуть так зробити, а в нас будуть говорити, що завгодно, мовляв, ви мені компенсуйте витрати, бо я там якесь обладнання надсучасне поставив. Можливо, треба тупо скопіювати їхнє законодавство щодо цих питань? У будь-якому випадку ступінь монополізації економіки нашої країни сягнув такого рівня, що загрожує національній безпеці.

–На засіданні Міжфракційного депутатського об’єднання з питань захисту економічної конкуренції я так і не почув конкретної відповіді, що ж робити в цій ситуації?

–Якщо говорити в цілому про українську економіку, то, на мою думку, Мінекономрозвитку не виконує своєї ролі, воно збирає якусь статистику, але не робить жодних висновків, не вибудовує стратегію розвитку економіки, не прораховує всіх ризиків. Як на мене, міністр, мав би організувати аудит кожної галузі: аграрної, металургічної, хімічної, текстильної, машинобудівної і так далі. І подивитися, які в них проблеми, потім зібрати їх представників і запитати, що треба для інноваційного та інвестиційного прориву. Наприклад, сьогодні металургія створює 25% ВВП, а що треба, аби було 30%? Металурги скажуть, дайте нам нульове мито на ввезення закордонного обладнання так, як це зроблено для деревообробної промисловості. До речі, я був автором законопроекту, про заборону експорту лісу-кругляку, який згодом було ухвалено. Другим законопроектом встановили нульове мито і нульове ПДВ на ввезення імпортного деревообробного обладнання. В результаті за минулий рік експорт готової переробленої деревини виріс на 25% саме за рахунок цього. У 2016-му в Україну було завезено сучасного деревообробного обладнання на 50 млн євро! Саме отакі кроки має робити уряд. Повинна бути стратегія розвитку економіки, підтримки пріоритетних галузей. У відповідь чуємо, що у нас вільний ринок, де кожен виживає, як може. Але такий режим можна включати лише тоді, коли економіка стабілізована, проте в умовах війни, розбалансованої фінансової системи треба діяти інакше. Дуже прикро, що в Мінекономрозвитку нема стратегів, кризових менеджерів, які розуміли б проблему і знали, як її оптимізувати. Все робиться за принципом: дайте бюджет і доступ до нього. І все. З такими підходами перспектив не буде не лише в хіміків, а й в інших галузей…

Олександр КАРПЕНКО.

Інфоіндустрія

Читайте нас у Telegram