Агрокластери створюються не згори, а виростають на ініціативі

Поняття «агрокластери» стало входити у широкий вжиток ще років 15 тому. З того часу про цю форму ведення бізнесу та організації сільської території написано тонни наукової та популярної літератури. Однак на практиці кластеризація виявилася не такою вже й легкою справою. Про специфіку створення особливого виду агрокластерів – агротуристичних та рекреаційних студія «AGRO.FM» розмовляла з кандидатом економічних наук, доцентом кафедри туризму та рекреації Київського національного торговельно-економічного університету Юлією Забалдіною.–Кластер ми розуміємо як неформальне об’єднання територіально сконцентрованих підприємств та інших зацікавлених суб’єктів, котрих ми називаємо стейкхолдерами, між якими формуються тісні зв’язки, причому не тільки виробничі, а й інформаційні, фінансові, – почала розмову Юлія Борисівна. – Внаслідок  взаємодії на території створюються додаткові умови для розвитку і це позитивно відбивається на добробуті громади. Хотілося б підкреслити, що кластер не створюється директивно або за ініціативи влади, він поступово формується сам по собі.

–Ми хоч трошки просунулися у розвитку кластерів?

–Ми пережили злет, падіння і зараз переживаємо нове піднесення і я сподіваюся, що воно не закінчиться. На початку 2000 років країна захопилась ідеєю кластеризації, внаслідок чого в багатьох регіонах України було з помпою проголошено про створення кластерів, але де вони зараз ніхто не знає. Справа в тому, що кластери не можливо створити, це принципово невірний підхід.

Ми можемо лише зафіксувати в межах конкретної території пожвавлення зв’язків між підприємницькими структурами, наприклад, між фермерами, переробниками сільськогосподарської продукції, виробниками товарів і послуг, оптовими та роздрібними посередниками, іншими організаціями та установами, і створити для них сприятливі умови, допомогти їм через розроблення стратегії розвитку, залучення наукових установ, фінансування певних інфраструктурних проектів тощо.

–Можете навести приклад?

–Є таке чарівне місце у Пустомитівському районі Львівської області – Горбогори, територія Семенівської, Поршнянської та Раковецької сільських рад. Там працюють кілька фермерів, переробників, виробників сиру,  є монастир зі своїм готельчиком, і всі вони між собою взаємодіють, монахині допомагають фермерам варити сир, переробники скуповують продукцію місцевих фермерів. В цій системі також задіяний Львівський аграрний університет, який виконує дорадницькі функції, місцева влада. Ці взаємозв’язки ще не такі сильні, як хотілося б, але можемо говорити, що там розпочалась кластеризація. І саме тому ми говоримо про створення агротуристичного кластеру «ГорбоГори».

–І хто ж їм приніс ідею кластеру?

–Повторюся: на будь-якій території кластер утворитися не може, необхідна виробнича основа, важливою передумовою є також наявність сильного і авторитетного лідера. Без цього зародження і розвиток кластеру неможливий. У Горбогорах таким лідером є фермер Антон Мільчевич, який прагне щось змінити у своєму селі, він із тих людей, яким цікаві новації у виробництві та організації території. Звісно, він керується не лише ентузіазмом, але й підприємницьким інтересом – знайти ринок збуту своїм сирам, які виготовляє із овечого молока. Антон відвідував багато семінарів, на одному з них ми з ним зустрілися, він розповів про ситуацію на території, поділився своїми задумами, спитав поради, як рухатися далі. Команда нашого проекту «Розвиток через туризм» виїхала на місце, ми дуже уважно дослідили ресурси цієї території, побачили, що вона має міцні зачатки майбутнього кластера, розробили дорожню карту для його розвитку. Звісно, що основними напрямами цієї дорожньої карти стали формування агротуристичного продукту, маркетинг території, визначення інституцій, які допоможуть розв’язувати певні проблеми кластерного розвитку із залучення фінансів, і почали діяти…

–Які ж інституції мають бути на території?

–По-перше, повинна бути громадська організація, яка перебирає на себе частково функції наглядової ради кластера, стежить за тим, щоб розвиток відбувався саме в певному руслі, визначеному дорожньою картою, до цієї громадської організації входять саме ті, кого я назвала стейкхолдерами. Це і фермери, і переробники, і власники навколишніх туристичних бізнесів, ресторанів, готельчиків, і навіть монастир та місцеві активісти. Ця громадська організація відстежує і керує процесами, вона ж може залучати гроші від зарубіжних грантодавців.

–Чи вдалося залучити гроші?

–Вдалося, але не від зарубіжних інституцій. І це було не очікувано. Ми написали проект «Розвиток сільського  підприємництва та інфраструктури агротуристичного кластера “ГорбоГори”», і цей проект під номером 19 переміг у конкурсі проектів регіонального розвитку, які можуть реалізовуватися за рахунок коштів державного бюджету, отриманих від Європейського Союзу, проведеному Мінрегіоном України. Виграли 24 млн грн, які кластер має спрямувати на суто інфраструктурні проекти.

–На що конкретно будуть витрачені ці кошти?

–Держава не має права будувати бізнес для когось, вона своїми коштами формує сприятливі умови для бізнесу. Наприклад, в цих селах є кілька земельних ділянок, які місцева сільська рада планує виділити під туристичні об’єкти: кемпінги, туристично-інформаційний центр, фермерську кав’ярню, ресторани, автостоянки. Держава виділяє кошти, щоб ці ділянки були підготовлені: підведені шляхи, вода, каналізація, електрика. Велика частина запланованих витрат в рамках проекту – розчищення траєкторії майбутньої лижної траси. Важливий фактор перемоги проекту – село розташоване всього за якихось десять кілометрів від Львова. Для львів’ян та його гостей – це ще один чудовий майданчик для бюджетного відпочинку.

–І, мабуть, вони зможуть не лише відпочити, але й спожити екологічні продукти…

–Звісно, кінцева ідея саме така. Там вирощують равликів, варять дуже смачне варення, виробляють сири, готують десятки смачних страв. Місцеві підприємці створили ще одну інституцію – обслуговуючий кооператив, який перероблятиме сільськогосподарську продукцію. Всі учасники кластеру можуть продавати свою продукцію під місцевим брендом, розробленим лише кілька місяців тому. Ви ж розумієте, що в сучасному світі продукція, яка продається під локальним брендом, коштує дорожче, краще просувається на цільовий ринок. Щоправда, в Горбогорах ще немає брендбука, але є логотип, слоган, вже створена фермерська крамниця, тобто степ- бай-степ робота триває, і до речі, цей процес добре підтримується Львівською обласною державною адміністрацією.

–Коли за вашим планом цей кластер має вийти на кінцеву мету? П’ять-десять років?

 –Гадаю, 3-5 років, дивлячись, що вважати кінцевою метою. В науці про розвиток туристичних територій є такий показник: якщо кількість відвідувачів стає не меншою, ніж чисельність постійних мешканців території, тоді проект можна вважати ефективним. Але Горбогори розвиваються так швидко, що я сподіваюся, що це відбудеться десь впродовж трьох років…

–Наскільки масовим є кластерний рух в Україні?

 –Розвиток сільських територій – важливе завдання, закладене в Державній стратегії регіонального розвитку України до 2020 р. Але мене дуже тішить, що запит на це сьогодні відбувається знизу. Я зустрічаюся на різних заходах із сільськими головами, підприємцями, активістами, які шукають шляхів розвитку своїх територій. Це дуже цікаві люди, яких я поважаю за небайдужість. На їх запрошення приїжджаємо в село, проводимо безкоштовно семінари, працюємо з громадою. Перед нами сидять фермери, представники сільської інтелігенції, дрібні підприємці. Вивчаємо ситуацію, настрої, оцінюємо економічний потенціал території, виявляємо потенційних лідерів, знайомимося з людьми, виявляємо внутрішні зв’язки, потреби, бачення майбутнього. Не секрет, що українці – великі індивідуалісти, скептики, які недовіряють одне одному, є великою проблемою підштовхнути їх до роботи в команді, іноді вони не вбачають можливостей для такої співпраці через конфлікт інтересів, бо є конкурентами. Проте якщо бачимо, що тут можливий кластерний розвиток, пропонуємо модель, яка найбільше підходить для цієї території.

–Що найскладніше в цій роботі?

–Виявити лідера. Це має бути авторитетна вагома людина, у якої ще й до цього є наснага для громадської роботи. Бо переважна більшість сільського населення, як правило, пенсійного віку. Наприклад, ми зараз працюємо в селах Казавчин і Бугове Гайворонського району Кіровоградської області. Провели там опитування перед тим, як розробляти стратегію розвитку, і були дуже здивовані, що 97% опитаних висловили повну довіру сільському голові. Для українського села це небувалий рівень довіри, отже, сільський голова є справжнім лідером: і формальним, і неформальним. Але найчастіше лідером виступає місцевий підприємець, фермер, переробник. Головне, щоб він загорівся ідеєю розвитку кластера. Важливо також згуртувати та розворушити громаду. Для цього пропонуємо реалізувати спільно якість проекти. І таким чином закручуємо процеси.

–Чи можна сказати, що кластер – це економічна основа створення громади?

–Я в такому контексті ніколи про це не думала, але ви маєте рацію, кластеризація надзвичайно цементує зв’язки між людьми. Завдяки цим процесам населення території перетворюється на справжню громаду. Інколи виникає хибна думка, що ми можемо залучити до нашої роботи абсолютно всіх, але це лише ілюзія. Як і в будь якій справі працюють ті, кому це цікаво, які бачать себе в цьому процесі і згодом стають його драйверами. Кластер, безумовно, згуртовує.

–Перед початком розмови ви проговорилися, що брали участь в розробці стратегії, яка стосується розвитку кластерів. Вона державна чи регіональна?

–Минулого року, коли було проголошено початок конкурсу проектів регіонального розвитку, які можуть реалізовуватися за рахунок коштів державного бюджету, отриманих від Європейського Союзу, Мінагрополітики нас залучило до розроблення стратегії розвитку п’яти пілотних кластерів, серед них «Горбогори» (Львівська область), «Фрумушика-нова» (Одеська область), «Коблево» (Миколаївська область), «Медвино» (Київська область) і «Диканька» (Полтавська область). Всі вони мають спільну ідеологію та канву розвитку.

–Держава може брати участь у розвитку кластерів?

–Іноді краще, щоб держава не втручалася. Бо часто мова йде про чиїсь політичні інтереси, заангажованість, а це може стати ризиком для наших проектів. Окрім цього участь державних органів дуже бюрократизує процес. Однак державні установи можуть виступити своєрідними драйверами кластеризації шляхом пропаганди, «розкручування» кращого досвіду громад, які сформували кластери.

–Але ж приклад Львівської ОДА гарний, от якби всі регіони так робили…

–Колись, може, так і буде, але поки що ОДА дуже погано розуміють, про що йдеться, а тому дуже часто різними лобістськими шляхами доводиться пояснювати важливість, перспективи і механізми розвитку кластерів. Сільський голова, який запрошує нас для роботи, намагається спочатку представити нас голові РДА. І от саме від них я часто чую, мовляв, а що ми тут можемо гостям показувати, або що це нам дасть. Але коли я розповідаю про ту чи іншу територію туроператорам, внутрішнього туризму, вони кажуть: «Вау! Та ми організуємо екскурсії туди хоч завтра…». Є і регіональні відмінності – обласна та місцева влада західних областей більше вірить у цю справу, вони ще раніше дозріли до неї….

–Я так розумію, що на Львівщині треба зробити зразковий кластер, провести там семінар, тоді це запалить всю Україну…

–А знаєте, що найцікавіше в історії кластеру «Горбогори»? Старт, із якого вони входили в проект –  я маю на увазі насамперед ресурси та туристичну інфраструктуру – так от, він був набагато нижчим, ніж на інших територіях. Проте за рік досягли шалених успіхів. А тому вони й справді можуть стати пілотом для всієї України.

AGRO.FM

 

Інфоіндустрія

Читайте нас у Telegram