Чи зможуть українці першими осідлати електротрактор?

Виставка АГРО, попри всі плюси та величезні можливості для комунікації і обміну досвідом, є досить жорстокою штукою, бо ніби в дзеркалі відображає стан нашого АПК, особливо його енергоозброєність. Глянеш на трактори CASE, FENDT, JOHN DEERE і на наші ХТЗ, ПМЗ, чи «Слобожанець» і серце кров’ю обливається. Небо і земля. Півстолітнє відставання. І за зовнішнім дизайном, і за начинням, і функціями, і надійністю. Ну, де ми були, коли  світовий машинобудівний прогрес мчав уперед? Що робили? Чим думали? А був же період, коли іще трошки і зрівнялися б американцями і німцями за технологічним рівнем сільгосптехніки. У 1972 році трактор Т-150К експортувався у 52 країни світу! Знаю, є така думка, котра підтримується і урядовцями, і значною частиною аграріїв, про те, що, мовляв, наше діло вирощувати хліб, а технікою нам допоможе закордон. Або ще така: нам байдуже звідки та техніка, аби була надійна і високопродуктивна. Але це філософія якогось африканського племені, але не  високотехнологічної нації, яка дала світові Корольова, творця гвинтокрила Сікорського, винахідника телебачення Грабовського та багатьох інших геніїв. Цю високотехнологічність провідні держави світу бережуть, як зіницю ока і ретельно примножують, ми ж її за 26 останніх років бездарно розтринькали.

На технологічному узбіччі

Трактор – це один із маяків, за яким можна визначати рівень нашої технологічної культури. На жаль, той рівень, упав нижче плінтуса. Тракторобудування в Україні сьогодні практично знищене. Флагман галузі – ХТЗ після року простою, ледве дихає, розбіглися кадри, втрачене конструкторське бюро. Південний машинобудівний завод, який в свого часу першим із тракторобудівних підприємств СРСР одержав Знак якості, сьогодні теж зазнав іміджевих втрат, працює на застарілому обладнанні, «Укрзапчастину» теж не можна брати в розрахунок, бо складає білоруські трактори і торгує китайською та італійською технікою. Всі разом на рік випускають ледве  тисячу тракторів. Як кіт наплакав!

Нагадаємо, що в 1990-му в Україні випускалося близько 150 тисяч тракторів на рік, ХТЗ виготовляв 80 тисяч, ПМЗ – 62 тисячі, ХЗТСШ (Харківський завод тракторних самохідних шасі) – 15 тисяч. Забезпечували тягловою силою і себе, значною мірою пострадянський простір. Ця техніка на той час була вже не кращої якості, якщо порівнювати її із західною. Але хто заважав модернізуватися? Відмовки на кшталт, криза, втрата кооперативних зв’язків і таке інше не приймаються, бо білоруси і китайці стартували приблизно з одного з нами рівня, але рвонули вперед, ми ж опинилися на технологічному узбіччі.

Сьогодні ситуація кардинально змінилася. Кількість тракторів в АПК зменшилася у 2,5 разу із 350 тисяч до 130 тис, в той же час загальна потужність парку зросла майже у 1,5 разу, що дало змогу зменшити не тільки кількість механізаторів, а й витрати на експлуатацію. Відкритий ринок зробив кардинальний переворот в уявленнях аграріїв про якість техніки, тож вони почали віддавати перевагу імпортній, навіть тій, яка була в користуванні. Імпорт закордонної техніки на сьогодні у п’ять разів переважає виробництво вітчизняної. Погодьтеся, що така пропорція не сприяє технологічній незалежності держави. За 10 міс 2016 року, придбано 17422 тракторів на 300977 тис доларів, 95% із них – колісні, решта – гусеничні. Найбільше закуповувалося тракторів потужністю понад 90 кВт.

Чи можна врятувати український трактор?

Над цим питанням сушили голови провідні українські вчені під час круглого столу в рамках АГРО-2017, який вів директор ІМЕСГ, доктор технічних наук, академік НАНУ Валерій Адамчук. За висновком завідувача відділу мобільних енергетичних засобів та біоенергетики ІМЕСГ, кандидата технічних наук Віктора Третяка, механізація сільського господарства України імпортною технікою зробила наш АПК повністю залежним від монопольних поставок комплектуючих машин та запасних частин до них. Ще один мінус цієї технічної закордонної агресії в тому, що вільний доступ імпортної дешевої техніки типу «second hand», а також недостатня державна підтримка підприємств транспортного та сільськогосподарського машинобудування не дає змоги відтворити рентабельне виробництво галузі вітчизняного машинобудування. А чи знаєте ви, що імпортна техніка постачається в Україну за нульовим митом, а комплектуючі з-за кордону для поліпшення нашої техніки, або спільного виробництва – за митною ставкою 5-7%? Тобто чиясь волохата рука робить все для знищення вітчизняного сільгоспмашинобудування.

До чого ж треба прагнути українському тракторобудуванню, аби наздогнати і перегнати «джон діри»? До комплектування машин двигунами на різних паливах, автономної роботи без оператора, пристосування роботи джерел енергії до умов виконання технологічного процесу, адаптації ходових систем до стану опорної поверхні, об’єднання систем керування мобільних енергетичних засобів та технологічних машин та багато чого іншого.

Що пропонують науковці? Законодавчо підтримати розвиток галузевих науково-дослідних установ (технопарків), переобладнати виробництво мобільних енергетичних засобів сільськогосподарського призначення з масового виробництва на гнучкі технології з комплектацію за потребами ринку, інтегрувати комплектацію автомобільного, тракторного та спеціального виробництва, перейти на міжнародні стандарти комплектування машинно-тракторних агрегатів та складових тракторів, запровадити нові системи передачі та керування енергії, створити системи підготовки науково-технічного менеджменту вищої кваліфікації (конструкторів-дослідників з системних підходів.

Наша ніша – фермерство?

В той же час наші вчені фактично визнають, що змагання з провідними західними компаніями у класі найпотужніших тракторів безнадійно програне. Україна так і не спромоглася створити власний двигун, тож трактори, які комплектуються двигунами російського, білоруського, німецького виробництва важко назвати вітчизняними.

Але на ринку є ніша, за яку ще можна поборотися. Це трактори, а точніше тракторці для фермерських та особистих селянських господарств. Є всі можливості, аби здешевити наші мобільні силові агрегати до рівня, який дасть змогу витіснити китайську аграрну біжутерію. ІМЕСГ пропонує власну розробку – землеобробний комплекс, до якого входять трактор типу КИЙ-14102 (малопотужний клас 0,6,) та технологічний модуль, який дає змогу обходитись без  потужного енергетичного засобу класу 3, тобто трактора типу T-170. Таке поєднання, стверджують розробники, зменшить ущільнення ґрунту і буксування рушіїв, що приведе до зменшення питомих витрат палива, завдяки цьому значно збільшується річна завантаженість трактора КИЙ- 14102. На протязі року відповідну частину часу модуль може не використовуватись, проте збитки від цього у 5-7 разів менші, ніж від простоювання трактора. Прикметно, що двигун МеМЗ-307 виробництва Мелітопольського моторного заводу потужністю 35 к.с. надійно працює на дешевому скрапленому пропан-бутані, коштує менше дизельного ДВЗ аналогічної потужності, а спеціальне програмне забезпечення контролера керування, приводить його характеристики до тракторного режиму.

Ще одна несподівана пропозиція ІМЕСГ: можна успішно використовувати як тягловий засіб під час польових робіт… автомобіль КРАЗ. Про ефективність такого рішення свідчить досвід кількох господарств в Україні. Прозвучала і така думка: через перенасиченість сучасного ринку виникає потреба виробництва продукції на замовлення та відмови від масового виготовлення тракторів.

Знайти свій шлях

Але якого б успіху ми не досягли у малопотужному класі тракторів для фермерів, у цій сфері важко досягти глобального технологічного прориву, все одно будемо плентатися у хвості провідних західних та китайських компаній. Однак повідомлення заступника директора з наукової роботи ІМЕСГ, доктора технічних наук Валентина Мироненка змусило змінити песимістичний настрій на оптимістичний. Електротрактор – ось у чому ми можемо обігнати конкурентів, принаймні змусити їх поважати нашу науку і промисловість. Треба зважати на те, що у світі, ще не має жодного промислового зразка такої машини.

–Ситуація така, коли треба шукати нетрадиційні шляхи виходу із ситуації, – говорить Валентин Григорович, – вдосконалювати техніку традиційних типів – це непродуктивні витрати, якщо наслідувати імпортну, знову потрапимо в залежність, тому нам треба знайти свій шлях. З точки зору енергетики я переконаний в тому, що кращого винаходу людства, ніж електродвигун, на сьогодні немає, адже КПД електродвигуна становить понад 90%, а КПД двигуна внутрішнього згорання – 30%, і вже в самій структурі цього виробу закладено напрямок, куди треба йти. Я розумію що на сьогодні складно забезпечити електротракторами всю гаму робіт, які виконуються в сільському господарстві, але ті, котрі пов’язані в першу чергу з теплицями, тваринницькими фермами просто зобов’язані. У світі ведуться великі роботи щодо цього, можу навести такий приклад: ще два роки тому ми дуже обережно говорили, про електроавтомобілі. І тих людей, які створили перший «Запорожець» на електродвигуні не зрозуміли і не підтримали. Але вже через два роки одержали масову пропозицію таких автомобілів. Не можна допустити, щоб подібне сталося із електротракторами. На мій погляд, наука, виробництво, держава повинні об’єднатися в тому, щоб створити засіб в якому поєднаються екологічність, ефективність, практичність. Я схиляю голову перед західними інженерами але ще раз кажу, жодна країна світу не є такою залежною від аграрного виробництва, як наша. Бог дав нам землю, а тому ми самі повинні подбати про засоби для її обробітку. Треба виробляти справді нове, на порядок вище. На базі трактора класу 0,6 ми створили електротрактор. Так, ми поки що поставили китайський двигун, але акумулятор наш і все решта наше. Ми можемо без проблем перейти на наш вітчизняний двигун, я розумію, що на перших порах він програватиме, але якщо буде замовлення з боку держави і АПК, то воно спонукатиме і нашу електротехнічну промисловість, і наш уряд, і всю країну, зосередитися на виготовленні нової продукції…

Олександр КАРПЕНКО.

Інфоіндустрія

Читайте нас у Telegram