Чому українські сорти витісняються закордонними?

Насіння сільгоспкультур – такий же стратегічний ресурс нації, як і надра, земля, збройні сили та інше. А тому провідні держави світу захищають його всіма доступними засобами та дбають про його чистоту. Світова аграрна історія знає немало прикладів, коли після знищення національного насінництва, внутрішній ринок країни заповнював імпорт. Так сталося свого часу в Аргентині, коли після окупації її ринку закордонними насіннєвими компаніями, ціни на посівний матеріал підскочили в чотири рази. Тепер ця країна докладає надзвичайних зусиль, аби відродити втрачене. Але закритість цієї галузі, відсутність конкуренції теж не сприяє її розвитку. В той же час, відкриваючи свій ринок для закордонної продукції, держави, по-перше, регулюють її надходження, а по-друге, надають потужну підтримку власному виробнику. Як відомо, до 1991 року українська селекція і насінництво були закритими. Відтак неготовність до жорсткої конкуренції з одного боку, та відсутність якої-небудь державної політики щодо цієї галузі поставили її на межу повного знищення.Частка українських сортів – 42%

За даними Інституту експертизи сортів рослин, на сьогодні в сортових ресурсах України представлені понад 9,5 тисяч біотипів рослин, з них 5,5 належать іноземній селекції і 4 тисячі або 42 відсотки – національного походження. Українські сорти соняшнику займають лише 25 відсотків, кукурудзи – 21, картоплі та овочів – 30. Вітчизняних гібридів цукрових буряків в реєстрі залишилося лише 16%,  у виробництві – 5-8%, тобто лише 15-20 тис га площ. Зернова група поки що втримує позиції. Вона в реєстрі становить 85-90%. За 25 років незалежності сортові ресурси зернових збільшилися в 10 разів. Тільки протягом останніх десяти років до Державного реєстру сортів рослин унесені понад 200 сортів озимої пшениці національної та близько 80 сортів іноземної селекції. Однак станом на 1 січня 2017 року співвідношення заявок іноземної селекції до національної становить 1:2 не на нашу користь.

«Можна припустити, що через три-п’ять років, за деякими групами культур будемо мати таку ж ситуацію, як і з цукровим буряком, – говорив заступник директора Інституту фізіології та генетики рослин НАН України Микола Гаврилюк у своїй доповіді на Дні поля. –  Тому на рівні держави нам треба приймати відповідне управлінське рішення. Адже селекція і насінництво мають контролюватися державою. Чехія, Словенія, Румунія ввели квоти на подачу заявок на реєстрацію сортів іноземної та національної селекції, причому останні мають серйозну перевагу. А в нас все, що подається, безперешкодно реєструється, в наслідок цього виникає диспропорція не на нашу користь».

Селекцію і насінництво – під контроль держави

Науковець наводить інший приклад захисту національних сортових ресурсів. Німеччина запровадила надзвичайно жорсткі умови для іноземних компаній за критеріями оцінки стійкості до фітопатогенів, продовжено тестування окремих культур до трьох-п’яти років для того, щоб все-таки захистити національну селекцію. На його переконання, якщо сьогодні провести генетичне тестування сортів, які є в національному реєстрі, то 30-35% одразу відпали б. Держава та її відповідні органи мали б запитати у тих, хто пропонує свої сорти до реєстрації про те, яким чином вони їх сформували, де взяли селекційний матеріал? На жаль, Інститут експертизи сортів рослин досліджує сорти, які подаються лише за трьома ознаками: відмінність, однорідність стабільність.

За даними ІФРГ із  340 зареєстрованих сортів озимої пшениці лише 35% реально працюють на виробництво, решта – статистика для морального задоволення тієї групи людей, яка його зареєструвала. В межах десяти тисяч га озимої пшениці щорічно засіваються насінням незареєстрованих сортів. Близько двох мільйонів га  – не сертифікованим насінням озимої пшениці. Микола Гаврилюк наводить ще один приклад. У Франції спеціальним законом запроваджено нову категорію насіння: фермерське, тобто таке, яке не пройшло процедуру сертифікації. Держава говорить фермеру: якщо хочеш сіяти несертифікованим насінням – сій, але з кожного кілограма вартості насіння сплати 3% в бюджет держави.

Насінництво з чистого листа 

Ось ще кілька важливих тез, які висловив Микола Гаврилюк.

–Використання неадаптованих до географічних умов і зон сортів призводить до зниження врожайності на 30-40%, або й до повної втрати врожаю. Абсолютно незрозуміло, на що розраховують керівники та спеціалісти деяких господарств, які використовують для посіву в степовій зоні такі сорти зарубіжної селекції, як Актер, Іліас, Матрикс, Скаген, Мулан, Богемія, Дромос та інші, які рекомендовані закладами експертизи виключно для поширення в зоні Полісся та частково Лісостепу. І навпаки, сорти озимої пшениці Кратос, Станична, які рекомендовані для зони Степу, масово використовуються в зоні Полісся, подібна ситуація й по іншим сортам. На мою думку, Мінагрополітики України потрібно ініціювати відновлення звітності по сортовим посівам, яку раніше подавали до органів статистики. Це нам дасть змогу оцінити реальний стан використання і поширення сортових ресурсів, значно покращити захист інтелектуальної власності на сорти рослин, виявити та легалізувати обсяги фальсифікованого насіння та ліквідувати чорний ринок насіння, оригінаторам сортів прогнозувати обсяги виробництва насіння тих чи інших сортів в первинних ланках на декілька років вперед. Треба негайно порушувати питання перед урядом про запровадження щорічних квот на подачу заявок на реєстрацію сортів рослин іноземної і національної селекції на користь вітчизняної, слід відновити післяреєстраційне випробування сортів, щоб давати об’єктивну оцінку їхньої ефективності у виробництві.

–ДП «Державний центр сертифікації та експертизи сільгосппродукції», на мою думку, працює без врахування традицій та думки фахівців щодо організації інспектування та сертифікації насіння в Україні. Перший документ, який видав центр сертифікації насіння – специфікація щодо вартості визначення посівних якостей насіння. Згідно з даним документом,  нашому Інституту потрібно сплатити в межах 260 тисяч гривень за сертифікацію насіння, які непередбачені рядком бюджету, так само кожному насінгоспу ця послуга центру коштуватиме в межах 80-150 тисяч гривень. Ми пропонуємо акредитувати ті лабораторії, які є в наукових селекційних установах, адже кадри у нас не гірші, ніж в центрі сертифікації. Ми готові підписати з Мінагрополітики угоду, згідно з якою проведемо всі дослідні роботи з визначення посівних якостей насіння, підготуємо протокол випробування і передамо Центру сертифікації для видачі сертифікатів на насіння. Завдяки цьому ми на 60-80% здешевимо процедуру, вона буде коштувати не 1600 грн за один сортозразок, а лише – 300-360 грн.

 «Система насіннєвого контролю не може починатися із чистого листа, вона ще 110 років тому була започаткована професором Миколою Сльозкіним. На базі теорії насіннєзнавства і насінництва формувалися школи і в Україні, і в нашому ближньому зарубіжжі, на цій основі працював насіннєвий контроль нашої держави. Україна одна з перших країн СНД стала членом ІСТА, бо нам довіряють, знаючи на якому серйозному науковому і практичному фундаменті працює вітчизняне насінництво. Я прийшов у цю галузь ще у 1974 році, але сьогодні мені важко зрозуміти, куди ми йдемо. Дуже сподіваємося, що в державну політику щодо насінництва повернуться такі принципи, як науковість та захист національних інтересів…» – так підсумував свою промову Микола Гаврилюк.

Зруйнували старе, а нове не створили

– Започаткована реформа внесла багато плутанини в нашу сферу, – говорить заступник директора компанії «Украгропром» Валерій Конверський. – Ми не знаємо, хто проводитиме апробацію, якою буде сертифікація, за які кошти? Ніхто нічого не може пояснити. За колишньою системою, яка була започаткована в радянські часи, ми чекали інспектора державної насіннєвої інспекції, або апробатора, котрі одержували такі права проходячи відповідні курси, виїжджала комісія і проводила апробацію відповідних сортів, потім вони дороблялися, очищалися, здавалися конкретні партії і при відповідній якості одержувався сертифікат, який давав право на подальшу реалізацію цього насіння. Ця схема нам не подобалася, бо в ній панував диктат державних органів. Через бюрократизм цієї системи виникали проблеми з часом проведення апробації, отриманням етикеток, тому що контролюючих органів було мало, а виробників багато –  понад дві тисячі. Потім їхня кількість зменшилася до тисячі, але у часовий коридор ми все одно не вписувалися. Ми тривалий час виступали за реформування системи контролю, при цьому пропонували передати частину повноважень виробникам. Адже ми відповідаємо перед людьми, яким реалізуємо свою продукцію. Чому ж нам не надати право на цей контроль, передавши частину повноважень держави? Почалося реформування галузі, але за якимсь дивним сценарієм. Колишню систему зруйнували, а нову не збудували, реформування затягнулося і недоведене до кінця. Через це вітчизняна селекція й одержує такі проблеми. Колись вона була лідером на полях України, а тепер наступає західноєвропейська, зокрема німецька селекція. Лише по двох культурах втримуємо позиції – озимій пшениці і ячменю. Але при таких підходах і це втратимо. Сподіваємося, що буде щось змінюватися на краще. Але перспективи примарні, бо до жнив залишилося небагато…

Олександр КАРПЕНКО.

Інфоіндустрія

Читайте нас у Telegram