Гордіїв вузол українського насінництва

Українські аграрії та виробники насіння б’ють на сполох: за два  – максимум за три тижні до початку весняних польових робіт більшість господарств зіткнулися з проблемою гострого дефіциту сертифікованого насіння. Хоча цю ситуацію, зважаючи на неповороткість реформаторського механізму, можна було передбачити ще наприкінці 2016-го року.  А може, навіть ще раніше, наприклад, восени 2014 року, коли було ліквідовано Державну сільськогосподарську інспекцію, у складі якої перебувала Насіннєва інспекція. Вже тоді створювалося враження, що автори реформи не мають цілісного уявлення про нову модель насіннєвої служби, тобто йдуть навпомацки. А якщо це робилося свідомо? Служба два роки виконувала свої обов’язки за інерцією, її працівники не одержували заробітних плат, доходило до того, що виробники насіння…брали на утримання насіннєві лабораторії, аби виконували відповідні процедури і не затримували процес. Аграрні асоціації писали в уряд та в профільне міністерство петиції, в яких висловлювали чимало слушних пропозицій щодо реформування галузі, проте вони чомусь не бралися до уваги.

Палиці в колесах

Зрештою, на насіннєвому фронті було досягнуто прориву. 31 грудня 2015 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про насіння і садивний матеріал» в новій редакції, який сформулював нову концепцію насінництва. Проте документ страждав на традиційну законотворчу хворобу – не мав механізму реалізації, а тому ситуація невпинно рухалася у глухий кут. Стара система сертифікації вмирала, а нова не народжувалася. Наприклад, на базі ДП «Центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції», який перебував у складі Держсільгоспінспекції, створили ДП із сертифікації насіння. Чому пішли на такий варіант? Бо старий центр був  акредитований за всіма стандартами, у тому числі міжнародними до 2019 року. За задумом, 110 місцевих лабораторій, які увійшли до Центру, мали приймати проби насіння, досліджувати його і свої висновки надсилати до Києва. А вже Центр повинен був видавати сертифікати. Причому не один, як раніше, а два. Один мав підтверджувати сортову чистоту, інший – посівні якості. Кожен із них тепер коштуватиме виробнику по 1400 гривень, тоді як до 2014 року сплачувалося лише 120 гривень. Словом, досить дорога процедура, яка лягає на собівартість насіння і загалом продукції. Виробники готові були закрити очі навіть на цю прикрість, аби тільки сертифікаційна машина знову запрацювала на повну потужність. Але вона з місця так і не зрушила. Створювалося враження, ніби у всі її чотири колеса хтось устромив по палиці.

Найперша причина паралічу полягала в тому, що Центр сертифікації перебував у складі ліквідованої, тобто фактично мертвої Держсільгоспінспекції. Але 28 грудня 2016 року новоутворену установу зі скрипом передали у підпорядкування Мінагрополітики. Проте з’явилася ще одна заковика. Якщо раніше лабораторії проходили атестацію в «Украгростандарті», то зараз це має робити Державне агентство з акредитації, котре теж перебуває на госпрозрахунку і вимагає за процедуру реєстрації однієї лабораторії 80-100 тисяч гривень, яких у неї просто немає. Не важко підрахувати, що для 110 лабораторій знадобиться понад 10 млн гривень, котрі не передбачені бюджетом.

Ідемо далі. Аби прийняти на роботу фахівця на якусь посаду до Центру сертифікації, його працю треба оплачувати, проте фонд заробітної плати установи порожній. А якщо немає людей, оформлених офіційно, нема кого призначити матеріально відповідальним за майно, нікому укладати угоди на надання послуг із забезпечення теплом, електрикою. І нарешті найголовніша причина – 20 грудня 2016 року сертифікація, яка здійснювалася за старими нормативно правовими актами, була зупинена, і станом на сьогоднішній  день так і не відновлена. Одне слово, утворився Гордіїв вузол українського насінництва, котрий мала б розрубати політична воля держави.

Цейтнот  

В Україні щороку виробляється чи завозиться з-за кордону понад мільйон тонн сертифікованого насіння. Близько половини цього обсягу вдалося з горем пополам сертифікувати і висіяти, поки діяв старий механізм сертифікації, однак інша половина – насіння кукурудзи, соняшнику сої, ярих культур все ще не пройшли процедуру оцінювання якості. Насіння ранньої групи зернових становить 150 тисяч тонн. Його сертифікація мала б сьогодні вже закінчитися, проте досі ще й кіт не валявся. Часу на цю процедуру не залишилося, говорить представник компанії «Агроскоп Інтернешнл» Олексій Стеценко. Компанія купує насіння в 10-15 постачальників, пояснює Олександр Володимирович, але потім це насіння потрібно розповсюдити між 2-5 тисячами контрагентів, тобто між кінцевими господарствами – великими, середніми, малими. Щоб доставити 150 тисяч тонн насіння знадобиться 10 тисяч вантажівок, які не так просто одразу знайти, це створить додаткове фінансове і логістичне навантаження, яке ляже на виробника. «Ми вже перетнули екватор лютого і якщо сертифікація насіння почнеться навіть сьогодні, то перші сертифікати одержимо не раніше, ніж за два тижні. З урахуванням особливостей української логістики, найперші партії насіння виробник зможе одержати не раніше, ніж у перший-другий тиждень березня. Але це станеться за умови, якщо нас почують, всі почнуть бігати, лабораторії запрацюють, машини поїдуть. Цікава ситуація з імпортним насінням, здавалося б, що воно опинилося в кращій ситуації, ніж вітчизняне, тому що пройшло міжнародну систему контролю якості ISTA. Насіння за таким сертифікатом можна безперешкодно розмитнювати і розповсюджувати, але в законі нема чіткого формулювання, що цей продукт можна використовувати, тобто де-юре ми можемо його імпортувати, розмитнювати, доставляти у господарства, але не можемо посіяти. Тобто ситуація за рахунок імпорту не поліпшується. В наслідок цього 2-3 млн га площ, призначених під ранні культури, можуть бути незасіяні», – підсумовує Олексій Стеценко.

Тривогу постачальника насіннєвої продукції поділяє і головний агроном СВК «Розаліївський» Білоцерківського району, що на Київщині Олексій Браїловський: «В кращі часи ми на цю пору вже мали насіння, і перевіривши його якість, могли сміливо думати про інші питання: підготовку техніки, закупівлю міндобрив, але це відступило на другий план, бо нічим сіяти.  Створюється враження, що сільське господарство перетворилося на якусь третьорядну галузь, хоча насправді воно дає державі третину валютних надходжень».

«Ми чекати більше не можемо, з березня почнеться посівна компанія, проте чимало господарств не забезпечені насінням, в той же час ми не маємо права працювати без відповідних документів, в нас немає до кого звертатися за допомогою, окрім держави. Просимо від неї політичної волі в розв’язанні цієї проблеми», – заявила голова ради Асоціації «Українське насіннєве товариство»  Юлія Прохода на прес-конференції в агенції “Українські новини”.

         Відчайдушні зойки аграріїв та представників насінницької галузі долетіли до Мінагрополітики. Керівник відомства Тарас Кутовий запевнив, що процедуру реєстрації насіння та садивного матеріалу буде відновлено до початку березня.  «Ці два тижні ― це перехідний період. Була напруга з боку насіннєвих компаній і фермерів, пов’язана з цим переходом, але я думаю, що ми вже знімаємо її», ― сказав Кутовий. Він додав, що в зв’язку з тим, що ситуація найближчим часом буде вирішена, успішному проведенню весняно-польових робіт в Україні ніщо не загрожує. «Я думаю, що з посівною все буде нормально», ― зазначив міністр.

Хотілося б сподіватися, що протягом наступних двох тижнів вирішальним фактором у процесі реформування системи сертифікації насіння стане політична воля, про яку просили представники галузі.

Олександр КАРПЕНКО.

Інфоіндустрія

Читайте нас у Telegram