Хто і як контролює безпечність харчових продуктів від малих виробників

Коли мова заходить про контроль продуктів харчування, то перша асоціація, яка виникає, це Держпродспоживслужба. Але не все так просто. Адже регулярність перевірок залежить від багатьох факторів. Та навіть якби перевірки були щомісяця – це не гарантує, що ви стовідсотково отримайте безпечний продукт. Давайте розбиратись, хто і як контролює безпечність продуктів від малих виробників. 

Ще з радянських часів з’явилась традиція контролювати вже готовий продукт, а не процес його виготовлення. Це було пов’язано з тим, що на ринку був обмежений асортимент, і все готувалось за однією рецептурою. Але з розпадом Союзу та розвитком економічної діяльності, прилавки магазинів заповнились різноманітною продукцію. Тому й значно змінився контроль за харчовими продуктами. На сьогодні законодавство покладає відповідальність за безпечність продукції на виробника. Тобто потрібно створити необхідні умови та самостійно контролювати процес виробництва. Це вигідніше й для самого виробника, оскільки невідповіність можна виявити на етапі виробництва. Адже у разі невідповідності продукту чи скарги споживача, потрібно вилучити продукцію з ринку, встановити причину та утилізувати все. Усе це несе додаткові витрати. Особливо важко виходити з такої ситуації малим виробникам. Оскільки відновити репутацію та довіру місцевого споживача виходить набагато дорожче, ніж від початку контролювати безпечність процесів виробництва. 

Зі свого боку державні органи мають бути зацікавлені в тому, щоб на прилавки магазинів потрапляли лише безпечні продукти. Оскільки основна мета перевірок продуктів – це турбота про здоров’я споживача. 

На чому базується перевірка виробника?

Наразі існує перелік критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику господарської діяльності та визначається періодичність здійснення планових перевірок Держпродспоживслужбою.

Регулярність перевірок залежить від ступеня ризику підприємства. Наприклад, якщо у виробника вже були історії, коли споживач отруївся продуктом або державними органами виявлені інші порушення, то за це він отримує певну суму балів. Від 41 до 100 балів вважається досить високий ступень ризику, від 21 до 40 балів – середній та від 0 до 20 балів – незначний.

У залежності від ступеня ризику встановлюється регулярність перевірок:  

з високим ступенем ризику – не частіше одного разу на два роки;

із середнім ступенем ризику – не частіше одного разу на три роки;

з незначним ступенем ризику – не частіше одного разу на п’ять років.

Якщо з продукцією виникли проблеми, і до Держспоживслужби звернулись громадяни, то відбуваються позапланові перевірки. 

А як контролюють виробництво?

Як вище зазначалось, виробник відповідальний за те, щоб на його виробництві дотримуватись усіх правил. Відповідно до Закону “Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів”, малі виробники повинні були впровадити процедури, що засновані на принципах системи аналізу небезпечних факторів та контролю у критичних точках (HACPP). Виконання цих процедур перевіряє Держпродспоживслужба.

Державний інспектор перевіряє:

1. Документацію або інструкції. Інспектор оцінює,  чи розроблена вона відповідно до вимог законодавства, і чи дійсно впроваджена на практиці. Однак відсутність інструкцій у малих виробників не завжди означає невідповідність законодавству. Процеси можуть бути реалізовані правильно і без документації. Тоді інспектор має перевірити знання персоналу, та чи створені умови для належного виконання процесів на практиці. Сам виробник повинен теж проводити такий аналіз документації, тобто її валідацію.

2. Ведення записів: журналів, протоколів. Це є доказом того, що процеси виконуються постійно. Не існує стандартів для цих журналів чи протоколів. Тому сам виробник визначає систему записів. При цьому законом передбачено можливість застосування гнучкого підходу до впровадження процедур. Наприклад, за результатами візуального спостереження за процесом документувати лише випадки відхилень від процесів, описаних в інструкціях.

Завдання державного інспектора – оцінити наявність інших доказів за відсутності записів, і лише після цього зробити висновок.

3. Процеси, що впливають на безпечність харчових продуктів та/або кормів. Це можуть бути як технологічні, так і допоміжні (прибирання, боротьба зі шкідниками тощо) процеси. Усе це потрібно правильно описати та впровадити з урахуванням інфраструктури чи інших особливостей потужності та виконуватись постійно.

Інспектор перевіряє, наскільки виробник забезпечив належні умови на виробництві та навчив персонал.

4. Системи внутрішнього контролю виробником. Перед аудитом сам виробник повинен перевіряти наскільки заходи, передбачені інструкціями, впроваджені повністю, і що вони забезпечують результат – виконання вимог законодавства. Це називається верифікацією. Для цього виробник може проводити внутрішні перевірки, лабораторні дослідження, перевірки сторонніми організаціями, аналіз ефективності потужності.

5. Коригувальні дії, які застосовують внаслідок аналізу виявлених невідповідностей. Крім виправлення невідповідності, виробник повинен виявити причину невідповідності та усунути її. Це важлива складова вдосконалення та підвищення результативності системи HACCP.

Державний інспектор оцінює роботу виробника з виявленими причинами, зокрема під час офіційного контролю.

6. Кваліфікацію персоналу відповідно до посадових обов’язків. Виробник повинен чітко визначити обов’язки персоналу щодо розроблення, затвердження та виконання процедур. У кожній інструкції потрібно вказати виконавців та відповідальних за процес. Для цього можна розробити посадові інструкції. Надзвичайно важливим є система навчання персоналу – як вступного, так і поточного. Доцільно фіксувати ознайомлення та навчання персоналу в окремому журналі.

Законодавством передбачений гнучкий підхід до впровадження процедур, заснованих на принципах HACPP на малих підприємствах. Важливо дотримуватись гнучкості у методах контролю малих виробників – менше вимагати документації, а більше звертати увагу на впровадження процесів, усвідомлювати, що малому виробнику, можливо, не усі вимоги законодавства потрібно виконувати, адже він впроваджує вимоги на основі оцінки ризику. 

За результатами перевірки (аудиту) інспектор заповнює акт, питання у якому  визначені вже законодавством. Тобто контроль здійснюється за певним алгоритмом, а не визначається інспектором на власний розсуд. 

Куди скаржитися на виробника?

Дійсно, держава не може контролювати безпечність продукту увесь час. Оскільки для цього інспектор або інша уповноважена особа повинна бути на виробництві 24/7, що власне неможливо. Тому у разі виникнення проблеми після споживання певної продукції,  ви можете надіслати скаргу в Держпродспоживслужбу. Додайте до вашого звернення чек, якщо він лишився. Також рекомендуємо показати залишки проблемного продукту. Далі Держпродспоживслужба повинна ініціювати позапланову перевірку того суб’єкту, на кого ви поскаржились.

Пам’ятайте, що фермер несе відповідальність за безпечність продукції та правильне утримання тварин, якщо вони залучені до виготовлення продуктів. Своєю чергою виробник відповідальний за виготовлення безпечного продукту. Продавець у цій ланці повинен дбати про те, щоб правильно зберігати продукт. Натомість на вас як споживача також покладена відповідальність – ви повинні ознайомитись з терміном придатності, умовами зберігання та приготування.  

*Ця діяльність стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО), яка виконується компанією Chemonics International.

Читайте нас у Telegram