Мозаїка ґрунтового покриву

07.06.2018

Поділитися:

Ґрунтовий покрив – унікальне біокосне тіло, тонка плівка на поверхні земної кори, яка відіграє величезну роль у геологічних процесах, а також у функціонуванні біосфери загалом. Для того щоб раціональніше використовувати властивості ґрунтів, кожен землевласник має зрозуміти особливості ґрунтоутворення та генезису.

Кожен конкретний ґрунт у даному районі, на даній площі зобов’язаний своїм існуванням і розвитком певним факторам. Їх зазвичай так і називають – «фактори ґрунтоутворення». Фактори та їх різноманітні сполучення створюють велику кількість типів ґрунту, їх комбінації, поєднання та комплекси, неповторну мозаїку ґрунтового вкриття. Ґрунтоутворення є тривалим процесом. З часу появи на гірських породах мікроорганізмів і початку утворення ґрунту до формування повного профілю ґрунту, його гумусового горизонту проходять тисячоліття. Саме тому зруйновані ерозією чи нераціональним господарюванням горизонти ґрунтів відновлюються надзвичайно повільно.

Основні фактори ґрунтоутворення
Клімат – багаторічний режим погоди в тій чи іншій місцевості, або, за іншим визначенням, це середній стан атмосфери в даній місцевості. Тобто, в кожній точці земної кулі атмосфера має певний «кліматичний режим». Найбільше на утворення ґрунту впливає тепло та волога, адже між ґрунтом та атмосферою встановлюється постійний тепло- та вологообмін, у процесі якого сформувалася така важлива властивість ґрунту, як гідротермічний режим. Щоб охарактеризувати клімат за температурними умовами, використовують суму середньодобових температур повітря понад 10°С за вегетаційний період.
Ці типи клімату поширені в більшості країн у вигляді широтних поясів, які оточують земну кулю. В кожному поясі наявні своя рослинність та ґрунти. Від температурного режиму ґрунту залежить швидкість хімічних і біохімічних процесів, що протікають у них, а також продуктивність ценозів.
За умовами зволоження клімат поділяють на 6 груп. За основу поділу беруть коефіцієнт зволоження Висоцького – Іванова (КЗ), який є відношенням річної кількості опадів до випаровуваності (випаровування з відкритої водної поверхні).
Волога в ґрунті може рухатись у висхідному та низхідному напрямках, вимиваючи з ґрунту легкорозчинні солі, вилуговуючи його від карбонатів кальцію, переміщаючи по профілю розчинні сполуки заліза та алюмінію. А, можливо, і навпаки – призводити до засолення ґрунтів.
Живі організми – це характер зелених рослин, мікроорганізмів, тварин. У створенні ґрунту основна роль належить зеленим рослинам – творцям органічної речовини, і мікроорганізмам – руйнівникам її. Отже, утворення органічної речовини та руйнування її, у постійній їх взаємодії та єдності – основа ґрунтотворного процесу.
Розрізняють такі рослинні формації: дерев’яниста, лучно-трав’яниста, степова, пустельна. Ці формації зовсім по-різному впливають на утворення ґрунту. Наприклад, чорноземи – ґрунти трав’янистих степів, підзолисті – утворюються під лісами. Якщо на чорноземному ґрунті поселяється ліс, він приносить із собою і підзолистий процес, який дещо змінює властивості колишнього чорнозему, перетворюючи його на опідзолений.
Фактор материнської породи певною мірою не залежить від інших. Мінералогічний, хімічний, механічний склади породи впливають на напрямок та інтенсивність ґрунтоутворення. Наприклад, найбільш поширеними в європейській частині нових незалежних держав є льодовикові, водно-льодовикові та алювіальні (безкарбонатні) породи, на яких утворились опідзолені ґрунти. Але є й леси і лесовидні суглинки (карбонатні породи), на яких підзолистий процес дуже гальмується або зникає зовсім. На них формуються найбільш родючі для сільськогосподарських рослин ґрунти, включаючи чорноземи. Отже, з властивостями та складом ґрунтотворної породи чітко корелює рівень родючості ґрунтів.
Рельєф як сукупність різного роду нерівностей земної кори істотно впливає на перерозподіл сонячної радіації, тепла та вологи. Найбільш яскравим проявом ролі рельєфу є існування вертикальної зональності в горах, утворення змитих ґрунтів на схилах. У западинах формуються намиті, нерідко перезволожені ґрунти.
Час як фактор ґрунтоутворення. Ґрунт, як і все в природі, має свою історію, і під впливом тривалості цієї історії змінюються його риси. Також вік ґрунту може визначатися віком країни. Наприклад, ґрунти Полісся, що сформувалися на льодовиках, водно-льодовикових відкладах, значно молодші від степових чорноземів чи каштанових ґрунтів сухого Степу, які виникли на продуктах, що не зазнали впливу льодовика.
Виробнича діяльність людей. Так зване окультурення – найчастіше не що інше як зміна природних екосистем значно менш стійкими агросистемами. На ґрунтах дуже низької природної родючості людині деякою мірою вдалося підвищити цю родючість, але важко утримати бодай на природному рівні потенційну родючість, скажімо, чорноземів.

Особливості ґрунтового покриву України
У поширенні ґрунтів на території України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських Карпатах і Кримських горах. Ґрунти і рослинний покрив змінюються також і в довготному напрямі – через посилення континентальності клімату із заходу на схід.
Висотна поясність ґрунтів, рослинності, тваринного світу Українських Карпат і Кримських гір є різною, оскільки Українські Карпати розташовані в помірному поясі, а Кримські гори – південніше, на межі помірного поясу та субтропічного.
Значні зміни в поширенні та властивостях цих природних компонентів сталися за історичний період унаслідок освоєння земель, господарської діяльності на них, що супроводжувалося розорюванням земель, зникненням степової рослинності, вирубуванням лісів, вирощуванням сільськогосподарських культур, одомашненням та акліматизацією тварин, насадженням нових лісів, створенням парків тощо.
На півночі рівнинної частини нашої держави поширені дерново-підзолисті ґрунти. Вони утворилися на водно-льодовикових, льодовикових і давньоалювіальних піщаних і супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами. Профіль цих ґрунтів поділяється на чітко виражені горизонти, верхній гумусовий шар незначний, лише 18–24 см. Ґрунти бідні на гумус, для підвищення родючості важливо вносити органічні та мінеральні добрива. Дерново-підзолисті ґрунти завдяки вмісту в них сполук заліза й алюмінію мають кислу реакцію ґрунтового розчину. Для поліпшення умов росту сільськогосподарських культур їх вапнують; у разі близького залягання ґрунтових вод їх рівень знижують меліоративними заходами.
Сірі лісові ґрунти сформувалися на лесових породах під широколистяними лісами. Вони поділяються на світло-сірі, власне сірі лісові й темно-сірі опідзолені. Світло-сірі та сірі лісові ґрунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти; їхній верхній (гумусовий) горизонт сірого кольору. В ньому міститься 2,5–3,0% гумусу.
Темно-сірі опідзолені ґрунти на відміну від сірих лісових мають потужний гумусовий горизонт. Уміст гумусу в них становить 3,5–4,5%, вони багатші, ніж сірі лісові ґрунти на поживні речовини, зокрема азот, калій, фосфор.
Чорноземні ґрунти поширені в лісостеповій і степовій зонах України. Ці ґрунти утворилися під трав’янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки трав’янистій рослинності утворювався гумус, він насичений кальцієм і магнієм. Тому чорноземні ґрунти мають потужніший, аніж решта ґрунтів гумусовий горизонт, з яким пов’язана їхня висока родючість.
Чорноземи опідзолені займають значні площі в північній частині лісостепової зони; поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській височинах. Чорноземи опідзолені мають добрі агрономічні властивості, є родючими.
Чорноземи типові утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню коріння і вологи. Тому їхній гумусовий горизонт сягає глибини 120–150 см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Родючість їх також є високою.
Чорноземи звичайні поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотравними степами за посушливого клімату, глибокого залягання ґрунтових вод. Потужність їх горизонту менша порівняно з чорноземами типовими і становить 60–80 см. Уміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4–5 до 6,5%. Чорноземи звичайні на схилах зазнають змиву дощовими і талими сніговими водами.
Чорноземи південні поширені в північній частині Причорноморської низовини, у степовому Криму. Ці ґрунти утворилися за посушливого клімату. Гумусована частина їх профілю менша, ніж у чорноземів звичайних. Темно-сіре забарвлення ґрунту спостерігається до глибини 30–50 см. А на глибинах 90–120 см залягає суцільний горизонт «білозірки», який є водонепроникним. Це погіршує агрономічні властивості ґрунтів. Вони містять від 3,5 до 5% гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур тут застосовують зрошення.
Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід поширені на Донецькій височині, у степовій частині та в передгір’ях Криму.
Гумусовий горизонт їх має буруватий відтінок, у ґрунті наявний щебінь материнських порід. Родючість цих ґрунтів проти інших чорноземів є нижчою.
Темно-каштанові й каштанові ґрунти поширені на півдні Причорноморської низовини в північній частині степового Криму. Вони утворилися на засолених ґрунтотворних породах. Кліматичні умови в цій зоні посушливі. Каштановим ґрунтам властива солонцюватість, наявність у них легкорозчинних солей. Їхній гумусовий горизонт має потужність 40–50 см; уміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0–4,5%.
Лучні та дернові ґрунти сформувалися в заплавах річок і зниженнях під лучною рослинністю за неглибокого залягання ґрунтових вод. Уміст гумусу у верхньому горизонті лучних ґрунтів становить 3–6%, вони багаті на поживні для рослин речовини.
Солончаки поширені на незначних ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних територіях. Вони не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти. В Україні переважають содові та хлоридно-сульфатні солончаки.
Солонці поширені в лісостеповій і степовій зонах окремими плямами серед лучно-чорноземних, темно-каштанових і каштанових ґрунтів. Особливістю їхнього профілю є наявність у ньому щільного солонцевого горизонту, що значно погіршує властивості цих ґрунтів.
Солоді утворились у зниженнях Причорномор’я, де є умови для періодичного промивання ґрунтів. Вони мають невисоку родючість, погані фізичні властивості.
В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з висотою. На Закарпатській низовині ґрунтознавці вирізняють лучно-буроземні ґрунти. Вони утворилися під лучною та деревною рослинністю на алювіальних відкладах. Уміст гумусу в їхньому верхньому шарі становить 3–5%, ці ґрунти використовуються як сільськогосподарські угіддя, сіножаті й пасовища.
Буроземно-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти розпросторилися у Передкарпатті. Явище поверхневого оглеєння зумовлене значним атмосферним зволоженням і застоюванням води на поверхні. Ці ґрунти кислі, природна родючість їх невелика.
У межах південно-західних передгір’їв поширені буроземно-підзолисті ґрунти. Їх профіль має буруватий колір завдяки присутності сполук заліза. Ґрунти утворилися під широколистяними лісами за теплого й вологого клімату. В передгір’ях сприятливі умови для вирощування садів і виноградників. У гірсько-лісовому поясі на висоті від 325 до 1450 м переважають бурі лісові ґрунти. Вони сформувалися під широколистяними та хвойними лісами на продуктах вивітрювання гірських порід. Гумусовий горизонт їх має потужність від 30 до 40 см.
Ці горизонти щебенюваті, містять 2,3–4% гумусу на орних землях; вони кислі, придатні для впрошування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою залягають гірсько-підзолисті ґрунти. Вони мають неглибокий профіль, характеризуються значною щебенюватістю.
Майже 50% світового запасу чорноземів розташовані на території України. Розорані землі в країні становлять близько 85% площі степів і лісостепів. Ґрунтознавці стверджують, що на сьогодні в результаті використання вже зіпсовано 60% чорноземів, щорічно втрачається 100 тисяч га родючих ґрунтів. Великої шкоди ґрунтам України завдала недоцільна меліорація. Майже 50 тис. га орних земель підтоплені. 3,7 млн га угідь містяться в Чорнобильській зоні. Якщо узагальнити всі зміни, то 22% території України становлять ґрунти, що характеризуються як сильно уражені та непридатні для повного використання.
Все це має викликати тривогу не лише у науковців, а й усього суспільства. Адже ґрунт – основний ресурс, від якого залежить якість і життєздатність нашого майбутнього. Покращення стану ґрунтів – процес надзвичайно довготривалий і складний, але можливий.