Основні маркери в технології вирощування сої у підвищенні врожайності насіння

Розглянемо основні маркери в технології вирощування сої у підвищенні врожайності насіння

Останніми роками площі під соєю трохи скорочувались. Це обумовлено технологічними складнощами її вирощування. Та, враховуючи останні побоювання фермерів, які пов’язані із пропускною здатністю логістичних шляхів, наприклад, зерна кукурудзи, їм буде вигідніше вирощувати сою ніж кукурудзу на зерно, оскільки значно легше збути менший тонах продукції. До того ж, соя лишається однією із культур, яка успішно експортується. Тож, площі під соєю в Україні будуть.

Які ж маркери слід відмітити у формуванні рівня врожаю сої за технологічного її вирощування?

Перш за все, потрібно необхідну увагу приділити вибору і підготовці поля під сою. Для успішного збору врожаю насіння сої із найменшими втратами потрібно якісно підготувати площу поля після попередника: забезпечити максимально рівну поверхню за максимально можливої відсутності грудок. Це дасть можливість опустити на мінімальну висоту ріжучий апарат. При цьому апарат буде повторювати рельєф поля і практично не підбиратиме грудки. У іншому випадку жатку необхідно підняти, щоб зменшити кількість грудок у насінні. А це обумовить збільшення втрат врожаю, бо боби опускатимуться нижче висоти ріжучих органів, оскільки висота кріплення нижнього бобу 10-14 см. До питання вирівнювання поля слід віднестися обережно, не слід допускати утворення кірки, оскільки ця культура потребує достатньої аерації. У іншому випадку буде пригнічуватись діяльність бульбочкових бактерій на кореневій системі рослин. Із цієї ж причини слід звертати увагу на рН ґрунтового розчину, адже оптимальним для сої цей показник є за різними даними в середньому 6-7 одиниць. За зниження рН нижче 5,5 у рослин блокується поглинання Р, Са, Мg, Mo кореневою системою рослин, що значно знижує ефект від інокуляції насіння і пригнічує розвиток коренів у цілому, у результаті чого знижується врожайність насіння. Слід також уникати карбонатні ґрунти та ґрунти, схильні до дефіциту вологи. Оптимальна повна вологоємність ґрунту для цієї культури 60-70%. Кількість вологи у ґрунті впливає не тільки на діяльність бактерій, а й на розчинність та доступність елементів живлення для рослин. Крім того, від наявної вологи у ґрунті буде залежати проростання насіння і дружність сходів рослин. Гостроти цьому маркеру надає глибина посіву цієї культури), яка і забезпечує дружність сходів. Якщо сою висіяти глибше 3 см., рослини будуть дуже строкаті щодо рівня розвитку.

 

Важливим фактором впливу також є строки посіву. Запізнення із строками обумовлює абортованість насіння і плодів. Доречно посів розпочати із пізньостиглих сортів і закінчити ранніми. Це дає можливість вирішити питання із швидкістю і вчасністю достигання посівів, особливо за наявності значної кількості площ під соєю.

Норма висіву насіння впливає на висоту кріплення першого боба. Загущення посівів хоч і викликає боротьбу рослин за всі життєво важливі фактори і подовжує період достигання насіння, проте сприяє зростанню висоти закладання нижнього боба, що вигідно із позиції збору врожаю. За даними компанії Euralis густота стояння рослин сої залежно від групи стиглості має наступний вигляд:

У технології вирощування сої критичним періодом щодо контролю забур’яненості посівів є стадії до формування 2-3 справжніх трійчастих листків, оскільки у цей період рослини слабкі і погано борються за життєво-важливі фактори із бур’янами. У цей період слід звернути увагу на використання до-сходових і після-сходових гербіцидів.

Оскільки соя здатна використовувати до 70% азоту із атмосфери за рахунок діяльності симбіотичних азотфіксуючих бактерій, то є доречним проведення інокуляції її насіння як технологічного агро-прийому. Це дає можливість зменшити норму азотних добрив до 30-45 кг/га д.р. Повністю відмовлятись від застосування азотних добрив на сої є недоречним і у основне внесення цей елемент необхідно дати, оскільки процес зараження кореневих волосків бактеріями, проростання бактероїдної нитки і формування бактероїдів (бульбочок) на кореневій системі рослин займає близько місяця після проростання насіння і азотфіксація практично розпочинається тільки після цього часу. Тому рослини будуть відчувати азотне голодування, ящо їх на початковому етапі не забезпечити цим елементом.

Крім того, важливим у системі живлення сої є перевірка функціонування бактерій із метою запобігання розвитку дефіциту азоту. Цей прийом слід проводити за умови виникнення світло-зеленого (якщо це не генетична ознака сорту чи гібриду) і жовтого кольору на ділянках посіву. За результатами діагностики, якщо 30 % рослин не сформували кореневі бульбочки, азотне підживлення є рекомендованим. Враховуючи час формування бактероїдів діагностика азотного живлення на сої припадає на фазу бутонізації, а азотне підживлення – на початок цвітіння та формування перших бобів, якщо підживити необхідно двічі. Рекомендація щодо проведення одного чи двох підживлень залежить від кількості азоту у конкретному грунті. Форма азотних добрив у цей період більш доречна амідна. Наприклад, сечовина цілісною молекулою шляхом полегшеної дифузії легко проникає як у клітини листка так і у кореня. Хоча більш доречним буде позакореневе підживлення рослин, враховуючи рівень їх розвитку. Оскільки на засвоєння азоту рослинами сої активний вплив чинить сірка, тому її слід вводити у систему живлення цієї культури. Вносити її доречно до бутонізації, оскільки саме на ранніх стадіях соя відчуває потребу у цьому елементі.

Щодо застосування фосфору і калію, то ці елементи доречно застосувати у основне внесення під цю культуру у кількості відповідно до забезпеченості ґрунту. Норма по кількості цих елементів може коливатись від 45 до 60 кг/га д.р. Звичайно ж норми макроелементів доцільно розраховувати відповідно до результатів діагностики живлення рослин залежно від наявності елементів живлення у доступній формі.

Щодо мікроелементів, то для сої особливо важливими є наступні: Mg, Mo, Fe. Ці елементи входять до структури нітрогенази, тому відіграють активну роль у оптимізації азотфіксації рослинами сої. За їх дефіциту у живленні рослин інтенсивність азотфіксації буде суттєво знижуватися. Крім цього, для активного ділення бактерій на коренях сої необхідний також Co. Не можна лишити поза увагою і бор, оскільки цей елемент відповідає за точки росту і поділ клітин. Він оптимізує формування бактероїдів на коренях рослин, а також відповідає за утворення квіток, проростання пилку і запліднення, формування бобів.

Загалом у живлення сої можна виділити 3 етапи.

  • Перший етап триває від сходів до початку бутонізації рослин. У цей період рослини потребують P, Ca, Co, Mo, В. Фосфор необхідний для оптимізації формування кореневої системи рослин, кобальт і молібден – для поліпшення процесу азотфіксації. Кальцій у цей період оптимізує формування оптимальної структури клітинних мембран, формування більшої кількості кореневих волосків, стресостійкість рослин, особливо щодо патогенного впливу на рослини. Бор оптимізує формування бактероїдів.

Якщо говорити про підживлення для цього етапу, то доречно його виконати, коли рослина сформувала 2-3 трійчастих лиски. Серед мікроелементів особливу увагу слід звернути на бор і молібден. Мікроелементи доцільно вносити позакоренево. По-перше, це економічно доцільно: використовується мала кількість добрива, яка окупається приростом врожаю. По-друге: таким шляхом ми уникаємо процесів їх взаємодії із ґрунтом, де можуть виникнути непередбачувані трансформації елементів у недоступну форму.

  • Другий етап триває від бутонізації до початку дозрівання плодів. У цей період соя потребує азот, калій і бор, молібден. Азот необхідний для формування генеративних органів і наповнення насіння, від чого прямо-пропорційно залежить рівень врожаю. Калій необхідний для оптимального переміщення асимілянтів по тілу рослин, оптимізації їх водного балансу, що сприяє зростанню врожайності сої. Бор у цей період особливо необхідний для утворення більшої кількості квіток, бобів і насіння. Ми оптимізує азотфіксацію.

Для цього періоду доцільно провести фоліарне внесення добрив за бутонізації рослин (середній ярус цвітіння), особливо критичними є бор і молібден.

  • Третій етап наступає із початком дозрівання плодів і насіння. У цей період рослини, крім бору та молібдену, критично відносяться до кількості доступного азоту, фосфору, сірки і магнію. Азот і сірка у взаємозв’язку підвищують врожайність насіння та вміст білка у ньому. Магній необхідний для пролонгації життєздатності листкового апарату, що дозволить рослині наповнити насіння, підвищити не тільки рівень врожаю, а й вміст білка та олії у насінні.

Для третього етапу можна позакоренево підживити рослини за масового цвітіння рослин (верхній ярус цвітіння). Знову ж таки, особливо критичними виступають мікроелементи: бор та молібден. Звичайно ж, кількість підживлень рослин сої має бути розрахована із позиції економічної доцільності вирощування цієї культури.

Надія БОРДЮЖА

Кафедра АГРОХІМІЇ ім. Душечкина НУБІП

спеціально для ІА Інфоіндустрія

Читайте нас у Telegram

Підпишись на Infoindustry