Сидерати – ефективні природні добрива

Сидерати – рослини, які вирощують перед посадкою основної культури для збагачення ґрунту корисними елементами. Вони відновлюють запаси гумусу, покращують структуру та підвищують родючість верхнього орного шару ґрунту.

Ці рослини невибагливі і холодостійкі, тому їх можна висівати навіть ранньою весною і восени. У деяких областях сидерати сіють на початку жовтня і до настання холодів вони встигають наростити необхідну зелену масу. Способів застосування цього «зеленого добрива» — безліч. Даний тип рослин знижує кислотність ґрунту, допомагає накопичувати в верхніх горизонтах корисні макроелементи, прискорює мікробіологічні процеси.

Основними перевагами сидератів є: удобрення ґрунту свіжими органічними речовинами; якісне структурування ґрунтового шару; очищення грунту від бур’янів; захисту рослин від комах шкідників; відновлення ґрунту, що зазнав ерозії.

Якщо не знати, як правильно використовувати «зелені добрива», можна зробити ряд помилок. Щоб не розчаруватися в даному методі збагачення ґрунту корисними речовинами, бажано дотримуватися наступних правил:

• Сидерати необхідно скошувати вчасно, інакше стебла огрубіють, і будуть довго перегнивати в землі. Напівзогнила біомаса може стати джерелом вірусних і грибкових захворювань.

• Чекати, коли рослини виростуть до максимального обсягу — не варто. Надлишок азоту в ґрунті може привести до того, що коріння культури, висадженої слідом, почнуть «горіти».

• Для захисту ґрунту від бур’янів, сидерати необхідно сіяти розсипом, а не рядами.

• Підрізати бадилля цих рослин потрібно за два тижні до посадки основної культури.

• Рослини, що належать до того ж сімейства, що і сидерати, не можна садити наступними за ними, оскільки в ґрунті можуть зберегтися загальні шкідники.

• Якщо поставлено мета — відновити грунт, — то «зелені добрива» необхідно зрізати косою або плоскорізом, не пошкоджуючи їх кореневу систему.

• Не викошувати перед заморозками озимі сидерати, посаджені пізно восени. В цьому випадку орати землю не доведеться, вона і так буде пухкою.

Технологія вдосконалення ґрунту із застосуванням біогумусу, все частіше застосовується як на присадибних ділянках, так і в великих агрохолдингах. Вона включає в себе безліч різних пунктів, але основними принципами цієї концепції є дбайливе ставлення до ґрунту і застосування рослинних добрив.

Найпоширенішими рослинами-сидератами вважаються: гірчиця біла, жито, ячмінь, гречка, овес, люпин, фацелія, вика та ріпак.

Фацелія

 1

Фацелія є універсальним сидератом. По-перше, після неї можна садити будь-які овочі і ягоди. По-друге, вона росте на будь-яких типах ґрунтів, навіть на кам’янистих і піщаних. По-третє, вона не боїться ні посухи, ні затінення, ні заморозків (витримує зниження температури до -9°С). По-четверте, витісняє бур’яни. Фацелію можна висівати і ранньою весною, і влітку, і під зиму. Зелену масу фацелії прибирають через півтора місяці після посадки. Кращий ефект дає посадка фацелії в суміші з бобовими сидератами. Рослина відноситься до сімейства буравчікових, до якого жодна з культур середньої смуги не належить. Її можна посіяти до, і після будь-яких овочів, злаків і зелені. Норми внесення – 8-10 г/кв.м Ця рослина придатна для удобрення земель під капусту, редьку, ріпу, так як вони частіше за інших уражаються комахами-шкідниками.

Фацелія дуже швидко сходить і розвивається (45-55 днів), утворюючи пишні пучки зелені, що ростуть від одного кореня.

Забита в ґрунт фацелія підвищує його родючість не менш, ніж коров’ячий гній. Внесення бадилля в грунт (близько 100 кг/сотку), рівноцінно використанню 1 тони перегною на цій же ділянці землі. Але приготувати рослинну біомасу можна набагато швидше, і обійдеться вона дешевше, ніж органічні добрива тваринного походження.

Ще одна дуже корисна властивість цієї квітки, яка не зустрічається у інших рослин, що відносяться до умовного класу «зелених добрив»: нектар фацелії приваблює ентомофагів, що знищують комах-шкідників. Плодожерки, попелиці та листовійки зникають з присадибної ділянки. Фацелію часто висаджують як захисний бар’єр для картоплі, з метою захистити посадки від шкідників. Сусідства з нею не переносять дротяники. Сарана і ґрунтові нематоди просто гинуть, вдихаючи фунгіциди, які виділяє квітка фацелії. У той же час, ця квітка не має негативного впливу на бджіл, і є прекрасним медоносом. Деякі бджолярі спеціально висаджують фацелію цілими плантаціями, щоб отримати квітковий мед з відмінними смаковими якостями.

Гірчиця біла

 2

Цей холодостійкий сидерат можна вирощувати і закладати в землю кілька разів за сезон. Останній раз її сіють під зиму, за кілька тижнів до настання холодів. Роблять це для того, щоб зелену масу вразило холодом, і вона залишилася перегнивати під шаром снігу. Процеси гниття триватимуть ще деякий час після настання негативних температур, за рахунок внутрішнього тепла, що виділяється при розкладанні рослинної органіки. Його вистачить, щоб перетворити добрива-сидерати в гумус, який дуже знадобиться рослинам навесні.

Гірчиця дружно сходить і дуже швидко набирає вегетативну масу. Зелену масу необхідно скошувати, поки вона не пожовкла, до появи перших квітів, як тільки налилися перші зав’язі бутонів.

Мінімальний період від посіву до закладення цієї рослини в грунт – п’ять тижнів, але, якщо є можливість, то краще почекати всі вісім. За розрахунку строків збирання слід враховувати, що в жарку погоду стебла тверднуть швидше, в холодну – повільніше, тому восени і навесні можна залишати зелень на грядках на тривалий термін.

Висівають гірчицю зазвичай розкидним способом, за винятком тих випадків, коли її використовують для захисту рослин від шкідників. Тоді сидерат висівається рядками. Норма витрати насіння цього добрива – 4-7 г/кв.м. Якщо сіяти більше, то посадки будуть густими, і може початися гниття зелені на корені.

Для прискорення трансформації органічної речовини, зелену масу, отриману з посадок гірчиці, доречно обробити біостимуляторами. Під дією живих бактерій, що містяться в препаратах, трава швидше перегниває, і стає частиною ґрунтової системи.

Вика

 3

Вика (мишачий горошок) – рослина скоростигла, і має короткі терміни вегетації, що дозволяє використовувати її в якості проміжної культури між посадками основних культур. Наприклад, її можна садити на місця, призначені для розсади томатів, перців і баклажанів. Перед баштанними культурами її теж можна сіяти. Гарбуз, кабачки, патисони, посаджені «по виці», дають прекрасні врожаї.

Посадка сидератів здійснюється протягом усього вегетативного сезону, як тільки встановляться плюсові температури. Норма посіву – 1,5 кг на одну сотку. Глибина загортання насіння – 1-3 см.

Часто вику включають до складу суміші, в яку входять такі рослини-сидерати, як жито, овес, ріпак і райграс. Це робиться для отримання оптимального складу біогумусу, який утворюється після скошування цих культур, так як ця рослина накопичує, в основному, азот. «Мишачий горошок» ставитися до сімейства бобових, і, відповідно, має подібну будову. На його корінцях утворюються такі ж бульбочкові бактерії, які накопичують цей елемент. Горох, квасолю і боби після нього висаджувати не можна. А ось картопля, капуста, редис, огірки і зелень будуть прекрасними наступними культурами.

Овес

4

Овес – рослина холодостійка, але боїться заморозків. Саме тому його зазвичай висаджують ранньою весною (у квітні) до посадки пізніх культур, або після збирання ранніх овочів, щоб до перших осінніх заморозків вже скосити. Цей сидерат гарний тим, що віддає в ґрунт легкозасвоюваний калій, а значить може бути гарним попередником для вимогливих до калію овочів: томатів, баклажанів, перцю та ін. Овес, як сидерат, краще підходить для кислих та торф’яних ґрунтів. У корінні вівса містяться речовини, які знищують збудника кореневої гнилі. Також овес непогано пригнічує бур’яни. Норма витрати насіння – 1,3–1,8 кг/сотку. Збирають овес на початку масового цвітіння.

Жито

 5

Жито відоме своєю морозостійкістю, тому найчастіше його як сидерат використовують для підзимих посівів. Висівають озиме жито в кінці літа або рано восени, щоб навесні ділянка була покрита зеленим килимом. Цей сидерат краще за інших пригнічує багаторічні бур’яни, але разом з тим й інші культури-сусіди. Саме тому не варто вирощувати жито у спільних посівах. Крім того, цей злаковий сидерат пригнічує патогенні ґрунтові шкідники. Жито добре росте на будь-якому ґрунті, підходить для освоєння цілини, але варто пам’ятати про його властивість висушувати грунт. Норма витрати насіння – 2 кг/сотку. Жито зрізають в травні за 2-3 тижні до висадки основних культур: кабачків, гарбузів, огірків, томатів, пізньої капусти та ін.

Мінусом усіх злаків, вирощуваних для збагачення ґрунту, в тому числі і жита, є складність їх подальшої переробки та оранки. Стебла мають досить міцну структуру та довго розкладаються.

Великим плюсом жита, як сидерата, є те, що розкладаючись воно насичує грунт не лише азотом, але і калієм. Мікроорганізми, що містяться в біомасі, створюють умови для поглинання важко засвоюваних сполук фосфору, розчиняючи їх. Відповідно, в ґрунті залишається повний NPK-комплекс поживних речовин, що дозволяє повноцінно розвиватися будь-яким наступним культурам.

 Ячмінь

 6

Ячмінь також цінується як сидерат. Він добре структурує ґрунт, пригнічує більшість бур’янів і досить швидко набирає зелену масу. Однією з переваг ячменю над іншими сидератами є його посухостійкість. Тому, в районах, з недостатнім зволоженням краще віддавати перевагу саме цьому сидеральному злаку.

Найкраще висаджувати ячмінь ранньою весною, оскільки він витримує заморозки до -50C. Норма витрати насіння – 1,8–2 кг/сотку. Скошується через місяць-півтора після висадки.

 Гречка

 7

Ще одним сидератом, рекордсменом за швидкістю зростання вегетативної маси є гречка. Цей сидерат не боїться посухи та не висушує ґрунт. Дуже часто гречку висаджують в пристовбурних кругах плодових дерев і кущів. Вона найменше з усіх сидеральних рослин залишає після себе речовин, які гальмують розвиток подальших культур. Гречку як сидерат рекомендують використовувати на бідних, кислих і важких ґрунтах. Збагачуючи грунт фосфатами і калієм вона пригнічує багаторічні бур’яни, особливо пирій. Норма витрати насіння – 600 г/сотку. Висівати гречку радять пізньою весною, в травні, оскільки вона теплолюбива. Скошують зелену масу до початку цвітіння.

Амарант

 8

Цю рослину не часто використовують як зелене добриво, найчастіше його вирощують як овочеву культуру або для одержання насіння. Проте, листя амаранту надзвичайно багаті корисними речовинами. Вони здатні значно поліпшити родючість грунту. Ця рослина росте навіть на солончаках. Не любить перезволоження, а отже – посухостійка, практично не схильна до хвороб. Коріння амаранту проникає в грунт до 2-х метрів, покращуючи його структуру. Оскільки рослина теплолюбива, її висівають або пізньою весною, або після збирання ранніх культур. Норма висіву – 15 г/сотку. Зелена маса амаранту наробляється в ґрунт перед заморозками. Або до початку цвітіння.

 Календула

 9

Календулу також рідко використовують як сидеральну культуру, але у цієї лікарської рослини є всі властивості, яких ми очікуємо від хорошого сидерата і навіть більше. Календула швидко набирає зелену масу і володіє значним оздоровчим ефектом для ґрунтів. Рослина відлякує колорадського жука, тому її часто вирощують в спільних посадках з картоплею і баклажанами. Є кращим сидератом під помідори. Норма витрати – 100-150 г/сотку. Календулу всівають на початку серпня та зрізають через півтора місяці до початку цвітіння, залишаючи під зиму.

Отже, використання зелених добрив дозволяє відновлювати ґрунтовий баланс, економити гроші на добривах і вирощувати екологічно чисту продукцію. Застосування сидератів допомагає створити новий гумусовий шар, який був зруйнований при застосуванні традиційного землеробства, коли всі поживні речовини виносилися з ґрунту з отриманої продукцією. Збагачений природніми методами ґрунт перетвориться, і обов’язково віддячить за всі докладені зусилля рясними врожаями екологічно чистих овочів і фруктів.

 Вікторія Олійник

 кандидат сільськогосподарських наук

Читайте нас у Telegram

Популярні Новини

Підпишись на Infoindustry