Українська селекція могла б щороку одержувати 4 млрд грн роялті

Такий важливий ресурс розвитку вітчизняної селекції, як роялті використовується в Україні лише на 4-5%, заявив у своєму виступі на VII Київському агрохімічному форумі доктор економічних наук, співробітник Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» Олександр Захарчук.

Потенційна вартість насіння,  яке може бути використане в Україні, становить $2 млрд дол або 52,8  млрд грн. А потенційна сума  роялті – 4 млрд гривень, проте українські селекційні установи одержують лише  4-5% від цієї суми.

Насіннєва галузь України налічує 596 суб’єктів насінництва, 47 заводів, які щороку виробляють 2-3 млн тонн насіння. Обсяг експорту на суму $11 млн, імпортуємо на  $484 млн, причому вартість експортованого насіння удвічі вища від того, що імпортується. Насіння в основному експортується в Білорусь, Молдову, Казахстан. В переліку експортованого насіння двох культур: пшениця на $ 809 тис і кукурудза на $ 9 млн 381 тис .

В структурі імпорту теж відбулися зміни, якщо у 2013-му насіння соняшнику було ввезено 18,3 тис тонн, а кукурудза – 47,9 тис тонн, то у 2018 імпорт насіння соняшнику до 29,9 тис тонн, а кукурудзи впав до 35,8 тис т. Ціни на насіння соняшнику за цей період знизилися на 20%, були 11,5 тис за тонну, зараз – 8,6 тис грн/т.

Невпізнанно змінилися кількісні характеристики реєстру сортів. Якщо в 1991 році було 1895 сортів, то у 2019-му – 8871, проте врожайність зросла лише на 20%. Основний гравець на ринку насіння установи НААНУ, їхня частка на ринку становить 60%, але рівень виробництва насіння порівняно з 2013 роком зменшився. В 2013 році вироблено насіння 68 тис тонн, реалізовано 47,6 тис, у 2018 відповідно – 42,6 тис тонн і 27,8 тис т. Рівень товарності теж. Селекційні установи не можуть реалізувати все вироблене насіння.

Що треба зробити, аби поліпшити функціонування ринку насіння і захистити права на сорти рослин? Науковець пропонує застосувати в цьому питанні досвід Німеччини. В цій країні насіннєва асоціація контролює дотримання пунктів угоди між всіма сторонами процесу, перевіряє платежі кваліфікаційних та сертифікаційних органів. Там застосовується два поняття: «ліцензійні платежі» – сплата за сертифіковане насіння, придбане за ліцензіями, та «селекційні збори», це поняття виникає, коли фермер придбав насіння за ліцензійною угодою, а потім використовує той чи інший сорт упродовж 3-4 років, сплачуючи селекційні платежі на рівні не нижчому 10% від ліцензійних платежів.

В Німеччині – 6,3 млн га під зерновими, сертифіковане насіння – 50%, 15 є/га  – ліцензійний збір, всього 47,25 млн євро ліцензійних зборів, 50% – несертифіковане насіння, воно обкладається в розрахунку 4,4є\га, виходить 13,9 млн євро селекційних зборів.

В Канаді діє програма товарних відрахувань Commodity Checkoff Program, яка  передбачає збір коштів через механізм відрахувань з виробників з метою використання цих коштів для просування і дослідження цих товарів. Тобто покращити ринкові позиції канадського насіння шляхом розширення ринків збуту, збільшення попиту, розвитку нових селекційних досягнень. За тонну реалізованого товарного зерна передбачається відрахування в розмірі 1 канадського долара

Для розв’язання загальних проблем проблем комерціалізації насіннєвої галузі Олександр Захарчук пропонує:

Розробити чіткий прозорий механізм отримання ліцензійних платежів на основі реального відображення використання вартості насіння і садивного матеріалу, використовуючи ліцензійні та субліцензійні угоди й їх реєстрацію незалежним органом обліку, нагляду та контролю – насіннєвою агенцією чи насіннєвою асоціацією; підтримати національну селекцію за рахунок використання селекційних платежів за Farm Saved Seed  — насіння для власних потреб, що використовуються на сьогодні товаровиробниками без погодження із селекціонерами.

Інфоіндустрія