Із 1163 сільських кооперативів в Україні реально працює лише половина
10.07.2020
Сільськогосподарська обслуговуюча кооперація в розвинених країнах вважається головним ключем до сталого розвитку сільських територій, створення робочих місць, наповнення місцевих бюджетів. В ЕС, Канаді, США на її розвиток виділяються солідні кошти. І це не гроші на вітер, кооперативи віддячують державам виробництвом високоякісної сільськогосподарської продукції, стабілізацією соціальної ситуації. Кооперативи стали стрижнем сільських територій, які, на переконання ідеологів західних демократій, є носіями та оберегами національної ідентичності. «Чому ж кооперація так повільно розвивається в Україні?» – запитуємо голову Союзу українського селянства, президента Союзу української сільськогосподарської обслуговуючої кооперації Івана Томича.–Сільськогосподарська кооперація у всьому світі вважається самозахистом селянства. В Україні за останніх 27 років, з часу заснування першого кооперативу вона пройшла дуже тернистий шлях. – говорить Іван Томич. – На полі радгоспно-колгоспної системи було надзвичайно важко змінити свідомість людей, переконати їх, що це об’єднання відбувається на зовсім інших цінностях, умовах, засадах, ніж колгоспна кооперація. Спочатку ми створили при АФЗУ комітет сприяння розвитку обслуговуючій кооперації, потім у 1997 році заснували Національну спілку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, яку очолив кооператор, професор, доктор економічних наук Віталій Зіновчук.
Як свідчить світовий досвід і особливо колишніх соціалістичних країн, без серйозної системної роботи органів влади в центрі і на місцях та державної підтримки, обслуговуюча кооперація неможлива, тому що в кооперативи об’єднуються небагаті, а переважно бідні фермери, або фермери-середняки, які постійно відчувають дефіцит ресурсів матеріальних і фінансових, держава допомагаючи їм, допомагає собі, бо забезпечує країну продуктами, а сільське населення роботою. А тому вона повинна бути партнером фермера у справі розвитку кооперації.
–Та чи стала вона таким партнером?
–На жаль, не склалися партнерські стосунки між фермерами та державою в цьому питанні. Щоправда, були дуже маленькі промінчики, в 1997 році було ухвалено перший закон про обслуговуючу кооперацію і затверджено першу програму без будь-якого фінансування. Друга урядова програма, яка була затверджена у 2009 році, передбачала серйозну фінансову підтримку, вона дала поштовх цій справі, але вже в 2010 році зміна політичного ландшафту згорнула цю програму. А тому, якщо перший промінь світив, але не грів, то другий світив і грів, недовго. За 27 років – це все. Звісно, велика подяка канадським та іншим проектам, які допомагали створити кілька зразкових обслуговуючих кооперативів.
Фактор третій і найголовніший: кооперація проростає на розумінні, усвідомленні й довірі. На жаль, українське суспільство, а селянство й фермерство є його складовою, скочується вниз по драбинці довіри один до одного, відбувається жахлива деградація суспільної моралі. Якщо подивитися в історію, то церква була основним організатором кооперації у столипінські та 1930-роки в Україні, вона виступала гарантом довіри, а тому люди гуртувалися навколо неї. Але радянські роки відлучили людей від церкви, духовне відродження відбувається дуже повільно. Що маємо в підсумку? На сьогодні зареєстровано 1163 СОК, з них реально діючих – 520-550, вартість послуг та товарів, які вони продукують, становить всього-на-всього 0,3% агарного ВВП, тоді як у розвинених країнах цей показник сягає 55-90%. Ось чому у нас таке бідне селянство, чому імпорт багатьох продуктів став переважати експорт та домінує на полицях магазинів, чому ціни на харчі вищі, ніж у Європі. Це розплата за всю державну політику, яку проводила держава протягом останніх років.
–Якщо відновлять Міністерство аграрної політики, на які пріоритети воно має орієнтуватися?
–Я був свідком розвитку аграрної політики України, починаючи з 1989 року. Можу сказати впевнено, що ту важливу місію щодо збереження землі, довкілля, сільських територій, це відомство, на жаль, провалило. Але сьогодні кожна країна, котра володіє хоч яким-небудь потенціалом в аграрній сфері, має таке міністерство. А тому ліквідація Мінагрополітики України – величезна помилка, яку треба негайно виправляти. Але відновлювати його треба не заради крісла чи папахи, а заради абсолютно нової стратегії, в основі якої буде розвиток фермерства, обслуговуючої кооперації та сільських територій.
ІА «Інфоіндустрія»
Читайте нас у TelegramПов’язані теми:
