Сорти академіка Моргуна щороку висіваються на площах понад 5,5 млн га

Хлібороби діляться на дві категорії: ті, які вирощують хліб, і ті, які дають йому душу й долю. До останніх і належить видатний український селекціонер, Герой України, академік, директор Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ Володимир Моргун, якому 10 березня виповнилося 80 років.«А що, й справді, хліб має душу?» — запитую академіка. «Звичайно, до нього треба ставитися, як до живої розумної істоти, яка має свою певну програму поведінки, сильні і слабкі сторони, здатна реагувати на клімат, землю, турботу людей, капризувати, бути щедрою і великодушною. А тому, якщо не вкласти вагому часточку своєї душі у творіння над, яким працюєш, то воно вийде кволим, нікчемним, непотрібним людям. Оця рука вирізає щороку понад 100 тисяч колосків, це тяжка фізична праця, але добір насіння не можна доручити ні машині, ні комусь іншому, я порівняв би цей процес зі створенням художнього полотна, в якому беруть участь, натхнення, інтуїція, розрахунок. А ще треба колосального терпіння і віри в себе, адже на розробку одного сорту йде 15 років», — відповідає.

Зверніть увагу на назви його сортів. У їх основі не холодні бездушні номери, які прийнято присвоювати сортам за кордоном, а слова, котрі передають характер рослини: Золотоколоса, Фаворитка, Смуглява, Спасівка, Солоха, Володарка, Чорнява або Лимарівна, Снігурка, Сонечко, Наталка та інші. Селекціонер упевнений, що від назви сорту залежить їхня доля. Про свої творіння, як про дітей рідних, селекціонер може говорити годинами, розкриваючи їхні сильні та слабкі сторони: «Уявіть собі дорідну молодицю з Полтавщини, організм якої формувався на салі, молоці, білому хлібові. Це не жінка, а кров із молоком, вона стійка до хвороб і пліток, але дуже чутлива до чоловічої уваги й ласки. Приголубиш її, і сам станеш паном», — так розповідає про один із найпродуктивніших сортів озимої пшениці Наталка. Кожному сорту, а їх у нього понад 130, він може видати неповторну поетичну характеристику. Уявіть собі: чотири буханці з п’яти випікаються в Україні з пшениць, створених цим поетом і філософом українського хліба. Його сорти щорічно висіваються на полях України та країн СНД на 5,5 млн. га. Не кожна людина на цьому білому світі може похвалитися таким вагомим життєвим доробком.

—Пшениці Моргуна дуже потужні. У нас після того, як ми їх взяли на озброєння, ніби крила за плечима виросли. Зрозуміли, що наші 60-70 ц\га — не межа, можна дотягнутися й до 100 ц\га. Працюючи з цими сортами, доторкаєшся до світових технологій найвищого гатунку — ділиться враженнями головний агроном сільгосппідприємства «Градина» з Придністровської Молдовської Республіки Іван Гагауз.

Де ж народжуються добрі генії українського хліба? Може, у містах? Його подарувало нам просте українське село Новоселиця Чигиринського району на Черкащині. Батьки були колгоспниками. Саме вони, а також дід Артемон, який працював колгоспним садівником, уклали йому в голову й душу оту філософію любові до землі, хліба та всього сущого на цій землі. У воєнні і післявоєнні роки примара голоду витала над оселею Моргунів, вила в димарі, скреготала зубами у порожній печі. З тих пір закарбувалася в його свідомості проста істина: хліб — це життя. А всі біди на землі від його нестачі. Уявляв тоді себе чарівником, який міг порухом руки, наповнити всі засіки в навколишніх селах збіжжям, перетворити худі колосочки на колгоспній ниві на ваговиті духмяні паляниці. Як добре було б, аби всі люди наїлися! І він таки став отим магом, який відкрив таємницю збільшення продуктивності хлібного поля.

Але ж як тяжко довелося трудитися задля цього! Закінчив Знам’янський сільськогосподарський технікум, потім сільгоспакадемію в Києві, аспірантуру. Став працювати над своїм першим короткостебловим сортом Киянка. При цьому застосував не класичний метод гібридизації, а пішов експериментальним шляхом мутагенезу. 1971 року на виставці Держплану СРСР В. Моргун доповідав про цей сорт Голові Ради Міністрів М. Косигіну. Керівник уряду скуштувавши хліб із пшениці цього сорту, сказав: «Так, в ньому справді 14 відсотків білку». Киянка В. Моргуна фактично поклала початок «зеленої революції» в Україні, яка полягає у створенні низки високопродуктивних сортів пшениць.

Кукурудза — паралельний із пшеницею напрямок його селекційної діяльності. Ще за часів Хрущова він увійшов до складу групи провідних селекціонерів тодішньої країни, яка мала працювати над програмою «Сєвєр». Завдання полягало в тому, щоб за короткий час створити ранньостиглі гібриди кукурудзи з періодом вегетації не більше, як 90 днів. Із метою прискорення цих робіт держава за мільйон рублів золотом придбала в США десять самозапилених ліній, хоча для виконання завдання треба було 500-600 таких розробок. Двадцять років пішло на реалізацію програми.

В результаті народилися гібриди Ювілейний-60, Колективний-244, Колективний-210. І якщо до цього відомий тоді академік Кулєшов говорив, що північний кордон сіяння качанистої лежить через Київ, то тепер межа кукурудзяного поясу піднялася на сотні кілометрів на північ. Кукурудзу на зерно стали вирощувати в Білорусі, нечорноземній зоні Росії і навіть Сибіру.

Проте пік його селекційної творчості припав на роки незалежності. Створив близько двох десятків високопродуктивних сортів озимих пшениць із потенціалом врожайності понад 100 ц/га. А його Смуглянка, Золотоколоса та Фаворитка останніми роками на промислових площах, за умов чіткого дотримання вимог технології, виявили здатність давати по 120-131 ц/га.

Володимир Васильович — щиро вболіває за долю селекційної галузі. Його дивує і турбує збайдужіння держави до неї. І в той же час усі політики під час передвиборних компаній просторікують про необхідність інновацій. Хіба сорт із генетичним потенціалом 130 ц/га — не суперінновація? Хіба не відкриває вона двері до реалізації нашої національної ідеї — щороку виробляти по 100 мільйонів тонн зерна? Цей рубіж одразу ж підняв би нашу країну до рівня супердержави. Хтось має нафту, газ, володіє інформаційними технологіями, а Україна могла б стати світовим лідером хліборобства. Але для цього держава має підтримати не лише селекціонера, а й аграрія, бо 50% урожаю залежить від сорту, а решта — від технології. Щоб розкрився потенціал високопродуктивних пшениць треба вносити на кожен гектар не 80-90 кг діючої речовини мінеральної поживи, як це практикується нині, а 200-240 кг, вважає академік. Його тривожить те, що в державному реєстрі рослин створився дуже хисткий баланс між сортами вітчизняної і закордонної селекції: наших 52 відсотки, а чужих — 48. Понад 80 відсотків площ озимої та ранньої зернової групи поки що засівається українськими сортами, проте закордонний продукт продовжує шалений натиск.

— На створення одного сорту закордонні держави витрачають 1,5-3 млн. доларів. У нас — лише одну соту цієї суми. Але ми ж державна, а не приватна інституція, то хто ж нас має фінансувати? Сортовиробництво більшості сільгоспкультур відстало від світового рівня. Лише вітчизняні сорти пшениці ще втримують свої колишні позиції, займаючи 90 відсотків ринку. Але натиск імпортного селекційного продукту посилюється, — говорить академік Моргун.

— Ну й що, яка різниця, якими сортами досягати отого 100 мільйонного рубежу? — підкидаю академіку провокаційне запитання.

— По-перше, не можна допустити, щоб сортова політика формувалася за кордоном. Бо нас посадять на імпортну голку і будуть дерти три шкури, за насіння, яке могли б виробляти й самі. Це одразу ж негативно позначиться на собівартості виробництва хліба. По-друге, жоден закордонний сорт не перевершить наш вітчизняний за характеристиками. Я випробовую західноєвропейські сорти пшениці понад 20 років. Так і справді їхній генетичний потенціал дуже високий. Але в наших умовах їхня урожайність дуже нестабільна, одного року досягають рекорду, а наступного — сідають у калюжу, бо дуже вразливі до посухи, перепадів температур, хвороб. А тому імпортні сорти — шлях у глухий кут. Треба мати своє, — пояснює академік.

— Прогрес не стоїть на місці, які сорти ви хотіли б ще створити?

— Зараз селекція переорієнтовується на створення сортів зернових культур, стійких до стресових факторів навколишнього середовища. На жаль, загроза зміни клімату вже реальна, південні області України проходять по класифікації незворотного процесу опустелювання. Загроза номер один – нестача вологи. А тому вітчизняна селекція працює над формуванням таких якостей, як посухостійкість та морозостійкість. Ще одна проблема — якість. Україна не повинна продавати кормове зерно. А тому ми створюємо пшениці трьох груп якості — сильної, цінної і кормової. Десять років тому на світовому ринку з’явився новий клас пшениці — екстра сильної. Упевнений, що й цю планку зможемо подолати, — ділиться планами.

Щороку Дні поля в Інституті фізіології рослин та генетики НАНУ збирають сотні аграріїв. “Намагайтеся оновлювати сорти, – дає їм настанови Володимир Васильович. – Лише за рахунок їхнього генетичного потенціалу можна досягти підвищення врожайності на 10-20 ц/га. Не шукайте сорти поза державним реєстром, не експериментуйте з одним сортом на великих посівних площах, не захоплюйтеся західноєвропейськими сортами, бо вони не адаптовані до ґрунтово-кліматичних умов України, застерігає учений. Їхній головний недолік — нестабільність врожаю по роках. Треба застосовувати активну схему впровадження нових сортів, яка полягає у прямих зв’язках господарства з науково-дослідними установами.

Слід ліквідувати практику використання в одній області великої кількості сортів, скажімо, 70-90. За таких умов неможливе якісне насінництво. Варто зупинитися на 5-6 сортах, які найліпше підходять до  умов певного регіону. Дуже важливо оптимізувати структуру посівних площ, запровадити дуже ранні строки посіву, вологозберігаючі технології, повернути на поля гній, заборонити спалювання соломи на полях чи в теплових котлах, використовувати сучасні технології позакореневого листового живлення рослин”.

Його думки зосереджені на нових сортах і учнях, яких теж треба плекати, як і сорти, бо треба забезпечити неперервність своїх ідей, щоб проросли вони високоврожайними пшеницями і в наступному столітті. Ритм життя у нього нині такий, що навіть молоді не витримують. Враження таке, що не роки диктують йому свою волю, а він їм…

Олександр КАРПЕНКО.

Інфоіндустрія

Читайте нас у Telegram