75 років у Реєстрі: що тримає старі сорти на ринку
Сюзана Григоренко, виконавча директорка Насіннєвої асоціації України
Щороку в Україні реєструють нові сорти – з коротшим вегетаційним періодом, кращою придатністю до механізованого збору, з орієнтацією на експортні стандарти. Але якщо відкрити Державний реєстр, то можна побачити сорти, зареєстровані ще в 1949 році. І залишати свої позиції вони не збираються. Чому?
У 50-70 роках Україна потребувала не рекордсменів, а «робочих конячок». Повоєнні роки – це відновлення сільського господарства практично з нуля. Потрібні були стабільні врожаї, кормова база для тваринництва, продовольство для міст. Селекція у всі часи вирішувала цілком конкретні задачі: посухостійкість для степу, лежкість для постачання, врожайність для відновлення виробництва. І судячи з того, що ці сорти досі в полі – із завданням впорались.
Що це за сорти, і коли саме вони з’явилися в реєстрі?
Виноград
Найбільше нових сортів винограду з’явилося в реєстрі між 1952 і 1959 роками, коли виноградарство потребувало асортименту для різних зон: Закарпаття, Одещини, Криму. Більшість із них і досі дуже розповсюджені.
Найстаріший серед них – Рислінг рейнський, зареєстрований у 1949 році, тобто понад 75 років у реєстрі. Сьогодні, коли українське виноробство знову активно працює з теруарністю, Рислінг залишається актуальним.
Слідом за ним з’явилися Мускат Оттонель (1952) (на фото, джерело), Аліготе (1956), а в 1958 році реєстр поповнився одразу кількома знаковими іменами: Ркацителі та Сапераві, Трамінер рожевий, Шардоне, Мускат гамбургський, Іршаї Олівер. У 1959-му – Королева виноградників, Піно сірий і Піно чорний.
Більшість з них – понад 65 років у реєстрі. Це не просто класика, а сорти, які формують преміальний сегмент українського виноробства сьогодні.
Гарбузи, морква, капуста
Мозоліївський 15 (на фото, джерело) та Український багатоплідний з’явилися в реєстрі в один рік – 1950-й. Перший цінувався за олійне насіння, другий – що плодоносив навіть тоді, коли сезон не задавався. Обидва – понад 70 років у промисловому виробництві.
Морква Нантська харківська була зареєстрована у 1952 році і залишається орієнтиром для нових сортів. Капуста Дитмаршер фрюер (1966) закривала і продовжує закривати нішу найбільш ранньої білоголової. Білосніжка (1974) – пізня капуста для тривалого зберігання, що не поступається сучасним гібридам F1.
Фрукти
І ця груша, і цей персик досі успішно залишаються в промисловому і приватному садівництві.
Польові культури
Люцерна Веселоподолянська 11 (1960) – понад 60 років у реєстрі, і досі актуальна для посушливого степу. Просо Миронівське 51, зареєстроване у 1978 році, сьогодні переживає повернення інтересу – разом із зростанням попиту на крупи і безглютенові продукти.
Чому ці сорти досі сіють
70 років у реєстрі важко пояснити інерцією або випадковістю. Насамперед йдеться про стабільність та передбачуваність. І для таких культур, як виноград, ще працює репутація і традиція цих сортів.
Ці сорти пройшли відбір, якого не проходить жоден новий сорт у випробувальному центрі. Вони випробувані в різних кліматичних зонах України, в різні за погодою роки, на різних ґрунтах. За ними стоїть стабільна врожайність у стресові роки, прогнозована реакція на погодні умови і зрозумілі вимоги до агротехніки. Для виробника передбачуваний сорт – це спокій і менше втрат у складний рік.
Той же Мозоліївський 15 – хороша ілюстрація такого розрахунку. Гарбуз добре переносить посуху, нерівномірні опади, перепади температур. Тобто саме те, з чим стикається більшість українських господарств у степовій зоні. Але його цінність не обмежується полем. Переробники знають цей сорт десятиліттями: прогнозована якість м’якоті, стабільний вихід при переробці на сік чи пюре, надійна олійність насіння. Це означає, що виростив – і продав без зайвих пояснень.
Ще один приклад – на цей раз з виноробства – Рислінг рейнський. Технологічно він непростий: пізній, вимогливий до місця, схильний до хвороб. Але в правильних умовах він стабільно зберігає кислотність навіть у теплі роки – а це саме та характеристика, яка визначає якість вина. І що не менш важливо: Рислінг – один із найвпізнаваніших сортів у світі. Ресторани його знають, імпортери його розуміють, споживач довіряє. Для виноробного господарства, яке орієнтується на HoReCa або експорт, це готова точка входу на ринок, без додаткового маркетингу.
Морква Нантська харківська – циліндрична, вирівняна, солодка, з хорошою лежкістю – ці властивості залишаються стандартом, за яким досі оцінюють нові сорти. Вона зрозуміла і фермеру, і переробнику, і покупцю на ринку.
Є ще один чинник, про який рідко говорять відкрито, але який у воєнних умовах стає критичним. За старими сортами немає правовласників, яким треба платити роялті. Насіння дешевше, все давно зрозуміло в агротехніці. У часи, коли ресурси обмежені, це дуже відчутна перевага.
Фундамент для нового
Репутація, відомість, чітко описані характеристики, стабільні ознаки, прогнозована спадковість – саме це робить вінтажні сорти зручною основою для виведення нових сортів і гібридів. Селекціонер, який береться за нову розробку, частіше починає не з чистого аркуша, а з перевіреного генетичного фундаменту.
До того ж ці сорти давно вписані в систему насінництва: розмноження налагоджене, сортова чистота контролюється, процедури сертифікації відпрацьовані. Для виробника насіння і для фермера це означає меншу кількість несподіванок на кожному етапі.
Так, ми звикли міряти прогрес новизною. Але в сільському господарстві є своя міра – стабільність врожаю, яка повторюється рік за роком. Сорти з реєстрацією 1949 чи 1958 року досі в реєстрі не тому, що галузь не розвивається. А тому що розвиток не завжди означає заміну – іноді він означає вміння зберегти те, що справді працює.
Читайте нас у Telegram
.jpg){kind=link}
