Через відсутність державної підтримки українські експортери втрачають частку світового зернового ринку

До кінця 2019-2020 маркетингового сезону Україна зможе експортувати 56 млн т зернових та зернобобових культур, досягнувши чергового рекорду. Проте український уряд поки що не достатньо сильно захищає інтереси вітчизняних експортерів. Щоб зміцнити свої позиції, потрібна розробка експортної стратегії і орієнтир на запити покупців – розширення асортименту, підвищення якості. При цьому торгівельні війни можуть дати додатковий шанс на завоювання нових ринків.

Про це мова йшла на Legal Agri Forum 12 лютого. Експерти впевнені, що вітчизняний АПК буде нарощувати експортні поставки і надалі, продаючи 80 млн т зерна і більше. На думку Ольги Трофімцевої, в.о. Міністра АПК та продовольства у 2019, таких показників реально досягнути вже за 5-7 років, але за умови розвитку логістики.

«Я не хочу бачити Україну як суцільні поля кукурудзи, а хочу бачити, як таку, що виробляє продукцію з доданою вартістю, і сильною з точки зору аграрних технологій. Це все стає мати флагманським напрямком вітчизняного експорту», – наголосила Ольга Трофімцева.

Крім збільшення відсотку переробленої продукції, на її думку варто розширювати коло експортерів. «В експорті АПК зараз переважають великі компанії і, в кращому випадку, середні», – переконана вона.

Владислав Седик, президент Фітосанітарної асоціації України, додав, що український уряд не достатньо захищає інтереси експортерів. «Виробництвом займаються виробники, а торгівлею – трейдери, і вони, як правило, не дружать один з одним». Багато країн висувають більш жорсткі умови до українських поставників, як, наприклад, Індія, уряд якої вимагає обробку зерна бромистим метилом, знаючи, що наша країна підписала зобов’язання не використовувати речовини шкодочинні для озоновому шару. «Тобто – це фактично спроба прибрати нас з ринку. Але, як правило, українським експортерам «по барабану», і вони все одно везуть свою продукцію до Індії, нехтуючи великою кількістю нотифікацій. Ця ситуація показова – як Україна “лобіює” свої інтереси. Наприклад, Міністр Канади приїхав в Індію через два дні, «випадково», коли проти їхньої країни ввели певні обмеження. Таких кейсів по Індії, Індонезії дуже багато. Минулого року в Індонезії заявили, що у нашому зерні багато сажки, вони вимагали високотемпературної обробки, що не можливо технічно – це також певний торгівельний бар’єр», – розказав він.

Крім того, державні інспектори часто не правильно трактують вимоги до імпортованої сировини. «Вірю в бізнесовий лобізм – він жорсткіший і ефективніший», – переконаний Седик.

Через не досить активну державну позицію вітчизняні експортери можуть втратити вагомі частки прибутку, зокрема частину ринку Індонезії – одного з найбільших імпортерів пшениці. «Варто пам’ятати, що ми постачаємо в основному фуражне зерно. Гордість України – це олія, але у світовій частці олій, а це усього 9,2%, ми займаємо приблизно половину – тобто 5%, це звичайно краще, бо раніше взагалі був нуль, але це ще не той рівень, про який можна говорити», – наголосила Олена Нероба, менеджер з розвитку бізнесу Maxigrain.

Родіон Рибчинський, директор ГО «Борошномели України», наголосив, що з 2008 року ринок зернових – це ринок покупця. «В 2008 році пшениці продавала по ціні 450 доларів за тону. Єгипет, Індія купували будь-яке сміття, з клопом, черепашкой… Зараз перевиробництво зернових, тому Малайзія, Індонезія, Китай – лідери по закупівлі зернових – диктують свої вимоги. Дійсно, на рівні бізнесу усі проблеми вирішуються швидко», – додав він.

Світовий ринок пшениці – це 183 млн т. А світовий ринок борошна – лише 15 млн т, з них половина – це локалізовані ринки, тож вільного ринку – всього лише 7 млнт т, поділився Рибчинський. Тому боротьба за ринки переробленої продукції більш важка.

 

 

ІА «Інфоіндустрія»

Читайте нас у Telegram