Як перезавантажити земельну реформу

Після восьми мораторіїв на продаж сільгоспугідь земельна реформа в Україні, як мовиться, «зависла». Про те, як її перезавантажити та зрушити з місця, розмовляємо з доктором економічних наук, директором Навчально-наукового інституту економіки та екології природокористування Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління Антоном Третяком.

—Антоне Миколайовичу рік мине швидко. Чи зможемо ми за цей час зробити те, що не встигли за останні п’ятнадцять років?

—В земельній реформі, на жаль, керуються хибними орієнтирами. Чомусь усі говорять лише про купівлю-продаж, прибутки, про землю як ресурс для застави, але забувають про те, що обіг сільгоспугідь має запроваджуватися в основному для забезпечення оптимального землекористування, формування цілісних земельних масивів, стабільного агровиробництва фермерського типу, розвитку сільських територій. Слід також у першу чергу виходити з того, що земля за Конституцією — всенародне надбання. Тобто треба виписувати закони так, щоб вона такою цінністю і залишилася за будь-яких умов. Як відомо, є перша і друга земельні ренти. Перша природня, що не створена людиною, до неї має відношення має все суспільство, друга — те, що привнесено в цю землю, це вже має відношення до конкретного власника ділянки. І якби ми розглядали ринок землі через призму першої і другої ренти, тобто через баланс вигоди суспільства і конкретної людини, то мали б зовсім іншу філософію земельного питання в Україні.

—А що пропонує законопроект, зареєстрований у парламенті?

—Там ідеться про купівлю-продаж, обмеження для іноземців, але того, що потрібно, немає. Написали розділ про консолідацію угідь, який абсолютно нічого не вирішує. Давайте візьмемо територію будь-якої сільської ради і подивимося, що там коїться. Скільки невитребуваних земельних часток, скільки угідь, що заплановані під польові шляхи, і як землі колишньої колективної власності мають перейти у комунальну власність? На яких засадах агрохолдинги чи сільгосппідприємства користуються землею під такими шляхами і господарськими спорудами? Поки що незрозуміло, хто і коли буде наводити в цьому лад. Питання інвентаризації земель наскільки заполітизували і заговорили, що воно почало втрачати свій початковий зміст. Із тими ділянками приватної та державної власності, на які видані акти, більш-менш все зрозуміло — це власність конкретних установ і людей. Інвентаризувати слід інші ділянки, які раніше не обмірялися, котрі були у колективній власності і залишилися нічийними. Разом із тим пропонували інвентаризувати державну землю, щоб передати її Земельному банку. Це взагалі абсурд, бо ніде у світі земельні банки не є власниками землі. Досі не провели розмежування земель комунальної і державної власності. У нас сьогодні за статистикою лише 5% земель комунальної власності, тоді як їх має бути близько 45% від загальної площі угідь державної власності. Тобто реально ніхто нічого не робить. Боюся, що мине ще рік і все залишиться, як і було. Найбільше було зроблено до 2000 року. Потім все було пущено на самоплив…

— На що передусім треба було б звернути увагу, на вашу думку?

— На землеустрій. Без нього буде хаос, а не ринок. А в Україні це питання нікого не цікавить. Якщо у нас не сформовані земельні ділянки реально, не визначено їхній статус з точки зору обмеженості і режиму використання, то про який ринок можна вести мову? Закони треба вдосконалювати, натомість навіть між діючими виникла маса колізій. Треба внести масу поправок до Земельного кодексу, законів про землеустрій, оренду, оцінку. В нас є сьогодні Державний земельний кадастр, в якому зареєстровано 5 млн ділянок, але по одному мільйону з них є накладки. Хто і коли буде це виправляти? Запровадимо ринок землі і що тоді, запустимо безкінечні судові процеси та війни за межі? Тобто треба підходити до земельної реформи системно, а не вихоплювати якийсь її момент і піднімати на прапор.

— А соціальний аспект, корупція в земельній сфері? Чи встигнемо за рік розв’язати ці проблеми?

—Звісно, що ні. Але з чогось треба починати. Я переконаний, що слід створити спеціальні земельні суди. Ну, не можуть судді, які не розуміються в земельних питаннях, справедливо вирішувати спірні питання в цій сфері. Я вже десять років про це веду мову, добре що хоч добився, щоб створили судову експертизу по земельних питаннях.

—Чи будуть учасники ринку у рівних умовах?

—І це питання не одного року. У Земельному кодексі передбачено створення державного земельного іпотечного банку. Якщо він візьме доларовий кредит під два-три відсотки за кордоном, і додасть до нього своїх один-два відсотки, то фермер в підсумку зможе одержати цільову позику під 8-10%, щоб розширити свої угіддя. Це цілком прийнятні умови. Звісно, якщо комерційні банки їм пропонуватимуть кредит під 20-25 відсотків, то фермери залишаться без землі і штанів. Тобто треба проводити серйозні реформи в банківській сфері. На зміцнення фермерських та особистих селянських господарств має бути спрямована і аграрна політика держави. Це мають бути суб’єкти господарювання, які знайшли своє місце на ринку сільгосппродукції, навчені новітнім технологіям, озброєні сучасною технікою.

—В чому небезпека емфітевизису, який сьогодні піднімається на прапор, як ключ до розв’язання земельного питання?

—Емфітевизис і суперфіцій — це те ж саме землекористування, що і на праві постійного користування, але яке в нашій практиці не застосовується, бо воно не сертифіковане. Право оренди ми можемо оцінити, знаємо якою має бути угода, які обмеження накладаються, а по емфітевзису в юридичному сенсі нічого не розписано. Ніхто не знає, як це право реалізувати, як платити за землю, виходячи з чого визначати ціну, як уникнути всіх ризиків і для власника землі, і землекористувача. Я вважаю, що це прихований корупційний механізм використання землі. Прикро, що влада не звертає увагу, або замовчує альтернативні законопроекти про обіг сільгоспугідь. Без відкритої, широкої дискусії в суспільстві на цю тему, без врахування думок науковців, аграріїв, власників паїв ніякого цивілізованого ринку землі не буде. У мене склалося враження, що протягом останніх 15 років певні сили свідомо саботували роботу над широким комплексом питань земельної реформи, вочевидь, для того, щоб в останній момент проштовхнути вигідний їм закон і таким чином сформувати не ринок, а пародію на нього. Як на мене, треба скласти чіткий комплексний план заходів із завершення земельної реформи. І взяти його виконання під суворий суспільний контроль, інакше одного дня можемо прокинутися в країні, де діє не ринок землі, а базар. Відтак можемо втратити і землю, і перспективу аграрного розвитку.

Розмову вів Олександр КАРПЕНКО.

Інфоіндустрія