Без води і борщу не звариш: як сільському господарству адаптуватися і зменшити негативний вплив на водні ресурси

 

Фермери та сільськогосподарські підприємства вже активно готуються до удобрення озимих культур і початку посівної кампанії. Внесення органічних та азотних добрив, застосування пестицидів, використання зрошуваних систем може завдавати негативного впливу як довкіллю, так і здоров’ю людей. А чи можна зменшити цей вплив та вести сільськогосподарську діяльність більш екологічно? Фахівчиня відділу екологізації промисловості ГО “Екодія” Марія Дячук спробувала розібратися.

Україна славиться сільським господарством: як рослинництвом, так і тваринництвом. 68% території відведено під сільськогосподарські угіддя. Для порівняння, у Європі такі площі складають 47% усієї території ЄС.

Сільське господарство, хоч і поєднане з природою, однак потребує більш системного впровадження кращих екопрактик. Ведучи інтенсивне сільське господарство, варто приділяти особливу увагу охороні ґрунтів та зменшенню негативного впливу сільського господарства на довкілля.

Одна із потенційний небезпек сільського господарства для довкілля — нітратне забруднення.  Неналежне використання агрохімікатів, зберігання гною, інших відходів тваринництва призводить до потрапляння нітратів до поверхневих (річок, озер) і підземних (криниці, свердловини) вод. Часто навесні та влітку спостерігаємо «цвітіння» води у сільській місцевості — це одна з ознак нітратного забруднення. Пиття такої води підвищує ризик проблем зі щитовидною залозою, кровоносною системою та навіть виникнення онкозахворювань, а також впливає на фізіологічний і розумовий розвиток дітей, особливо немовлят.

Для довідки: 

Гранично допустимі концентрації нітратів у воді становлять 50 мг/л. У разі наближення чи перевищення даної межі, вода стає небезпечною для вживання людиною, зокрема вагітними жінками та немовлятами. Систематичне вживання води, концентрація нітратів в якій перевищує 50 мг/л, може призвести до утворення метгемоглобіну, проблем шлунково-кишкового тракту тощо.  

Щоб захистити водні ресурси від нітратного забруднення, у ЄС ще з 1991 року діє Нітратна Директива. Це пакет документів, що допомагає на державному рівні визначити території, де вже перевищено або існує ризик перевищення вмісту нітратів у водах. Це так звані вразливі зони, у межах яких діють особливі правила для ведення господарства, щоб запобігти потенційному погіршенню ситуації.  У межах Директиви уповноважені органи також ухвалюють Кодекс кращих сільськогосподарських практик та Програми дій для зменшення нітратного забруднення у вразливих зонах. Виконання правил внесення добрив та інших положень Директиви має моніторитися, а Програми дій для фермерів, що господарюють у вразливих зонах — переглядатися.

 

Тобто ЄС уже 30 років розуміє проблему та необхідність запобігання нітратному забрудненню від сільгоспджерел і працює у цьому напрямку.

А як борються з нітратним забрудненням в Україні?

З 2017 року Україна зобов’язалася адаптувати національне законодавство до законодавства ЄС через імплементацію Директив, в тому числі і Нітратної Директиви. Після п’яти років активного обговорення, погодження, доопрацювання нормативно-правових актів, що відповідають Нітратній Директиві,  у червні 2021 року Міндовкілля ухвалило Методику визначення зон, вразливих до (накопичення) нітратів, а у січні 2022 року Мінагрополітики — Правила щодо забезпечення родючості ґрунтів та застосування окремих агрохімікатів (The Code of Good Agriculture Practice).

Якщо згадати передісторію, до липня 2020 року процес впровадження Нітратної Директиви відбувався відверто вʼяло. Її ухвалення Уряд передбачав ще у перший період гармонізації українського законодавства з вимогами ЄС, тобто до 2017 року. Саме тоді уповноважені органи та міжнародні організації підготували проєкти ключових документів. Одначе у 2018 процес імплементації Директиви передали від Міндовкілля до Мінагрополітики. Ця зміна не сприяла погодженню підготованих документів, зокрема й через брак взаємодії між органами влади і те, що Мінагро не мало відповідної компетенції та повноважень для впровадження по суті природоохоронних документів. З липня 2020 року розпочався процес погодження Методики та Правил за спільної участі вже Мінекономіки, Міндовкілля та інших зацікавлених сторін.

З грудня 2020 року процес впровадження Нітратної Директиви призупинився  через роз’єднання Мінекономіки на Мінагрополітики та Мінекономіки.  Міндовкіллю вдалося лише у червні 2021 року ухвалити Методику, але на цьому його активні дії завершилися. З серпня 2021 року Мінагрополітики повноцінно відновило свою роботу і продовжило доопрацьовувати й погоджувати нову редакцію Правил.  Наразі впровадження Нітратної Директиви ще досі виглядає хаотично, без затвердженого спільного плану дій та визначених відповідальних органів. А попереду найскладніший етап — виконання і впровадження відповідних норм.

 

Чи допомагає Нітратна Директива покращити ситуацію у ЄС? 

У жовтні 2021 року в ЄС опублікували звіт про результати впровадження Нітратної директиви у країнах-членах за період 2016-2019 рр. Основні висновки, що випливають з цього звіту:

1. Такі поживні речовини, як сполуки азоту (амоній, нітрити, нітрати) чи фосфор, є важливими елементами для росту рослин. Проте на глобальному рівні надлишок азоту і фосфору у середовищі вже перевищує безпечні рамки, що несе загрозу як для довкілля, так і клімату.
2. За 30 років впровадження Нітратної Директиви вдалося зменшити втрати поживних речовин у сільському господарстві. Дані звіту вказують, що без Нітратної Директиви рівень забруднення води в ЄС був би значно вищим.
3. У ЄС площа, зайнята під сільське господарство, покриває приблизно 47% територій 27 країн членів ЄС та Великої Британії. Загалом, виробництво  сільського господарства у ЄС збільшилося на 14,5%  між 2010 і 2019 роками. Тваринництво відповідає за 81% нітратів, що потрапляють  у воду, та 87% аміаку, що потрапляє в атмосферу.
4. За даними, які подали країни,  внесок сільського господарства у потрапляння сполук азоту у водні екосистеми коливається від 22% до 99% (у середньому 77%). Це дає підстави вважати, що агросектор — найбільше джерело забруднення довкілля нітратами.

5. Заходи зі зменшення нітратного забруднення обходяться дешевше, ніж витрати на подолання забруднення — наприклад, очищення води. Такі екологічні витрати в ЄС оцінюють у 70-320 млрд євро на рік.

6. Приблизно половина азоту з добрив та гною у Європі потрапляє до навколишнього середовища. Тобто, фермери щорічно втрачають приблизно 13-65 млрд євро щорічно.

7. Між періодами 2012-2015 рр. та 2016-2019 рр. загальна територія зон, вразливих до накопичення нітратів, зросла на 14,4% і становить 2 465 250,3 км2  — це в чотири рази більше за площу України. Ці зони є необхідними для балансування та запобігання збільшенню концентрації нітратів у поверхневих та підземних водах.

У ЄС визнають важливу роль впровадження і дотримання Нітратної Директиви для забезпечення доброго стану вод. Її впровадження також має позитивний вплив на постачання питної води, біорізноманіття, а також на економічні сфери —  наприклад, туризм.

Тому важливо вживати негайних заходів для запобігання та розв’язання проблеми нітратного забруднення водних ресурсів:

1. Міндовкілля повинно визначити зони, вразливі до накопичення нітратів, у межах яких будуть застосуватися Правила щодо забезпечення родючості ґрунтів та застосування окремих агрохімікатів.
2. Мінагрополітики повинно провести ряд навчальних тренінгів для сільськогоcподарських дорадчих служб, фермерів та агропідприємств для підвищення обізнаності на місцях щодо Правил.
3. Верховна Рада України та відповідальні Міністерства повинні впроваджувати фінансові стимули та підтримку для тих підприємств, які застосовують Правила у практиці та запобігають нітратному забрудненню водних ресурсів на місцях.

Сільське господарство повинно чимдуж скоріше адаптуватися до поточних змін і зменшити свій негативний вплив на водні ресурси. Сподіваємося, посівна кампанія цього року вдасться успішною, а кращі сільськогосподарські практики будуть  ставати популярнішими серед аграріїв.

Інфоіндустрія

Читайте нас у Telegram