Олег Бахматюк: Битва за калій

Українсько-білоруські торговельні обмеження торкнулися багатьох груп товарів. Але більшість із них — масовка на тлі початку серйозної конкуренції на ринку мінеральних добрив.

Компанія «Райс» сільськогосподарського короля Олега Бахматюка не дарма ризикнула вкластися в покупку одного з трьох провідних виробників калійних добрив — стебницького «Полімінералу» взимку 2013 року. До останнього часу розвиток усіх вітчизняних калійних виробників істотно обмежувався конкуренцією з боку виробників аналогічної продукції із Білорусі та РФ.

Сіль обмежень

Мінекономрозвитку України ввело обмеження на імпорт білоруських мінеральних добрив, а також кондитерської, молочної продукції, автопокришок, електричних ламп і холодильного обладнання. Введення 50% мита зробило всю перераховану продукцію неконкурентоспроможною. Це було відповіддю на травневі рішення уряду Білорусі щодо обмеження доступу на білоруський ринок українських кондитерів і постачальників пива, хоча торговий удар Мінська торкнувся лише 6% загального обороту щорічної торгівлі між країнами, який у 2013 році склав $4,2 млрд.

Формально, проблему введення вітчизняних загороджувальних мит ініціювала близька до серця президента Петра Порошенка асоціація української кондитерської галузі. Але її ринок займає далеко не перше місце в білоруських поставках (близько $3 млн. в 2013 році). Трохи більшим був імпорт білоруських молокопродуктів (близько $37 млн.). Набагато значніше постраждають виробники шин і мінеральних добрив ($89 млн. і $80 млн. відповідно).

Свого часу вітчизняних виробників калійних добрив повністю розчавив імпорт. Донедавна головними гравцями ринку були дилер хімпрому РФ і Білорусі Дмитро Фірташ, портовий термінал якого «Ніка-Терра» щорічно перевалює на вивезення та транзит більше 4 млн. добрив, і той же Олег Бахматюк. На його компанії в 2013 році припала закупівля близько 130 тис. т зарубіжних калійних добрив (весь імпорт склав 187,7 тис. т).

Запаси та передумови

Після придбання «Полімінералу» Бахматюк вирішив вступити з Фірташем у сутичку за купівлю «Сумихімпрому». І нинішній захист калійного ринку від імпорту зможе істотно допомогти Олегу Романовичу в боротьбі з Дмитром Васильовичем.

До обмежень білоруського імпорту «Сумихімпром» володів порівняно невеликими потужностями з виробництва калійних добрив (до 35 тис. т), які були хронічно незавантаженими через тиск з боку Фірташа та інших імпортерів. А можливості «Полімінералу», що складають 270 тис. т, задіювались лише на 8%.

Ще одним українським виробником числиться ДП «Калійний завод» державного концерну «Оріана», який зараз не працює та взагалі має встановлену потужність в 499 тис. т. Але його головна проблема — відсутність сировинної бази.

Вітчизняні копальні не реконструюються та практично зупинені. Адже Україна володіє найбільшими в Європі запасами калійної сировини. Промислові ресурси Прикарпатського калієносного басейну перевищують 7,8 млрд. т, що ставить нашу країну на четверте місце в світі за запасами копалини після США, РФ і Китаю (для порівняння: у Білорусі лише близько 4,2 млрд. т). Але Київ за довгі роки так і не зміг приступити до масштабного освоєння своїх родовищ.

У 2010–2013 роки, на хвилі пришестя Фірташа в українську хімічну промисловість, тодішній губернатор Івано-Франківської області Михайло Вишиванюк стверджував, що Україна щорічно витрачає $250 млн. на імпорт калійних і комплексних добрив. На його думку, наша країна за всі роки незалежності примудрилася спустити на зарубіжні хімікати більше $4,6–4,7 млрд. Частини цих коштів могло б із лишком вистачити для відновлення роботи всіх українських калійних фабрик і копалень.

Східна делікатність

У 2011 році китайська Wuhuan Engineering Co. Ltd., Держексімбанк КНР і фірма «Китпред» (Київ) розробили рамковий проект реконструкції Калуського калійного заводу, який передбачав більше $450 млн. китайських інвестицій. Але тоді в регіон зайшов Дмитро Фірташ із компанією «Драгон Інвестмен», які запропонували будівництва нового Кропивницького калійного заводу та проект утилізації розсолів законсервованого Домбровського кар’єру Калуш-Голинського родовища. Китайці після появи таких колоритних конкурентів знизали плечима та взяли паузу.

 Андрій Старостін, Коментарі