Класична селекція сортів не вичерпала своїх можливостей

Про важливу роль насіння для врожаю зернових та городини складено чимало влучних приказок, наприклад, «Що посієш, те й пожнеш», «Яке насіння таке й коріння». Ще жоден агроном чи науковець у світі не заперечив значення цього ресурсу, а тому розвиток насінництва і селекції нових сортів сільгоспкультур завжди був ключовим напрямком політики провідних аграрних держав. В Україні ця сфера теж була до певного часу на висоті, потім стала переживати спад, реформування, державні селекційні установи зазнали конкуренції з боку зарубіжних та приватних. Що відбується в насінництві сьогодні? Про це розмовляємо з головою Українського насіннєвого товариства Юлією Проходою.

 –Потенціал української селекції знаний у всьому світі, і якщо ми говоримо не лише про науку, а й про бізнес, то наразі в Україні успішно працює, як пул потужних мультинаціональних компаній, котрі були створені багато років тому за кордоном і використовують всі переваги, які надає зарубіжна економіка, так і група українських компаній, що зросли з нуля і вже завоювали вагому частку на ринку, – почала розмову Юлія Прохода. – Причому українське представництво досить вагоме, і найкращим показником цього є створення вісім років тому асоціації «Українське насіннєве товариство», яка об’єднує національні насіннєві компанії. Її завдання – захист інтересів вітчизняних виробників та промоушен їхньої продукції. Але це не означає, що ми відхиляємо зарубіжні здобутки, навпаки, цінуємо їх та використовуємо для того, аби створювати щось власне.

–Розкажіть про приватні селекційній установи, хто там працює? Це українські науковці чи закордонні, де ви взяли генетичні матеріали?

–Я прийшла в сільське господарство раптово, це було 15 років тому і одразу потрапила в приватну селекційну компанію. В той час українська наука була суто державною, це були заклади української Академії аграрних наук, але зрозуміло, що їм завжди бракувало ресурсів, щоб реалізувати свій науковий потенціал. Науковцям були потрібні засоби живлення, захисту, лабораторне обладнання, селекційна техніка, добрива. В той же час приватні селекційні структури мали потребу отримати доступ до доробку вітчизняної науки. На цій основі і склалася співпраця перших і других. Разом із Одеським селекційно-генетичним інститутом ми стали реалізувати спільну селекційну програму. Щоправда, ми ставили перед собою різні завдання. Держава орієнтує науковців на збільшення врожаю, тоді як насправді ринок вже потребує якихсь особливих продуктів із певним вмістом білку, клейковини. Так от, ми виокремили перші цікаві для нас результати і почали їх розвивати. Наш науковий пул – це виключно українські науковці, випусники Одеського, Білоцерківського та інших вітчизняних аграрних університетів. Потім ми мали змогу випробувати свої здобутки не лише в Україні, а й за кордоном. Почали спільну наукову програму з однією провідною насіннєвою компанією Туреччини, де інші кліматичні умови, інша культура землеробства, але це дало нам змогу порівняти одержані там результати з українськими.

–Із сортами яких культур ви працюєте?

–Основний наш напрямок – зернова група, озима м’яка і тверда пшениці, ячмінь озимий і ярий, в меншій мірі соняшник і кукурудза, але найбільше пишаємося здобутками в роботі із сортами озимої м’якої пшениці, адже 30 із них вже занесені до Реєстру сортів. Лише цього року цей список поповнили такі сорти, як Аріста, Гюзель, Обрана і Селивана. Можна хвалитися площами посівів, обладнанням, чим завгодно, але селекційно-насінницька компанія чогось варта, якщо створить щось на голову вище від продукту конкурентів. Наші сорти в державному випробуванні торік конкурували самі з собою. Найнижчий показник урожайності пшениці в промислових посівах становив 109 ц\га, на дослідних – 119 ц\га. І це планка не лише клубу «Сто центнерів», який було засновано в Україні видатним вченим Миколою Литвиненком, а й світової селекційної науки. Окрім цього, наші сорти відповідають світовому тренду щодо високої морозо- і зимостійкості. У ті дні, коли мороз сягав мінус 12, і поля були без снігу, ми за наші сорти не хвилювалися. Вони добре себе показують і в умовах посухи, оскільки на Одещині середньорічний рівень опадів вже зрівнявся з пустельним. При цьому забезпечують дуже високі показники вмісту білку і клітковини та інших речовин, які визначають цінність саме пшениці, як основного ресурсу будь- якої аграрної держави.

 –Ваш продукт орієнтується в основному на південні регіони, чи й на інші?

– На Південь, Схід, Центр України, трошки менше на Полісся, насправді ж наші сорти дуже добре почувають себе скрізь. Але щоразу ми стикаємося з консервативністю аграріїв, які й досі питають пшеницю, яка була виведена ще 30 років тому, і коли людям пропонують щось нове, і переконують у тому, що воно краще за всіма показниками: і за врожайністю, і за хворобами, і за якістю зерна, люди кажуть, ну, добре, ми спробуємо, а поки що дайте нам те, до чого ми звикли. Це великий недолік, оскільки в нас нема запланованої політики підвищення обізнаності фермерів і великих землеробних господарств із новими досягненнями української і світової науки.

Ми з вами зустрічали на прес-конференції рік тому, де ваша та інші асоціації  скаржилися на величезні проблеми в галузі насінництва, зокрема, надмірну регламентацію, дороговизну в сертифікації тощо. Що змінилося?

 –Торік українське насінництво почало жити по-новому. Процедура сертифікації змінилася докорінно. Річ у тому, що в Україні можна сіяти виключно насінням, яке пройшло перевірку і сертифіковане, повинне відповідати певним вимогам сортової чистоти, схожості та іншим заявленим показникам, не повинне мати сторонніх домішок, шкідників, збудників хвороб тощо. Лише в такому випадку ми будемо впевнені, що з цього насіння щось виросте. До минулого року сертифікацію здійснювала Державна сільгоспінспекція України на безоплатній основі. І я, гадаю, не треба пояснювати, як це відбувалося на ринку. Правила гри завжди диктувала держава, виробники не мали жодного впливу на процес сертифікації. Вони одержували етикетки в конкретні строки, певного зразка, з відповідною інформацією. Процес був дуже дорогий для держави, але безоплатним. Чому? Бо держава не могла визначити механізм оплати. Дуже довго думали: вважати це адміністративною послугою, чи якоюсь іншою, кому це доручати, як збирати гроші, врешті-решт не знаходили рішення і сертифікація і далі лишалася безкшотовною. З одного боку це був плюс для нас виробників, бо менше доводилося платити. Але з іншого, як кажуть, дешева рибка, погана юшка. Це впливало і на рівень забезпечення лабораторним обладнанням і на все інше. Тому в кінці 2015 року було прийнято закон про приведення українського законодавства у відповідність із європейськими та міжнародними нормами. Було запропоновано запровадити так звану альтернативну систему сертифікації, коли до участі у процесах сертифікації могли долучатися і приватні органи з оцінки відповідності на певних стадіях – приватні аудитори інспектори. Відповідно виникла вимога, щоб ці послуги надавалися на платній основі. Але в наслідок певних процесів у державі процес запровадження нової системи сертифікації загальмувався. А тому виникла ситуація, коли сертифікацію не проводив ніхто, це був лютий 2017 року, в березні треба було починати сіяти, але легально жоден виробник не міг цього робити, бо не мав документів на продукцію. І треба віддати належне перш за все Державному центру сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції, титанічними зусиллями якого, в тому числі завдяки зусиллям аграрних та насіннєвих асоціацій протягом місяця процес сертифікації на основі навого закону було запущено, почалася сертифікація, але вона стала платною. І на перших порах, звичайно, ми одержували багато скарг від виробників про те, що це дуже дорого, мовляв, якщо ми це робили безкоштовно, то тепер у нас на партію йде сто доларів, або 2200 грн. Але є й інша сторона медалі. Якщо ми платимо гроші за сертифікат, одержуємо право вимагати і за строки, і за якість послуги. І треба сказати, що й справді, скарг на затримки процесу було небагато, всі зацікавлені в тому, щоб він здійснювавався на належній основі. Одне слово, ми за рік суттєво просунулися, розв’язавши низку проблем. Центр сертифікації почав вести реєстр сертифікатів, тому зараз можна з ними ознайомитися у вільному доступі: наприклад, на сорт такий-то було видано стільки-то сертифікатів, таким-то господарствам, етикетки на мішках із номерами від такого – до такого. Підвищилася прозорість цього процесу. Звичайно, в нас ще нема повноцінного контролю через мораторій на перевірки, але все одно з’явився потужний стимул для того, щоб учасники ринку працювали відкрито. Тому що кожен прекрасно розуміє, що будь-що, зазначене на мішку, можна перевірити у відкритому доступі двома кліками мишки. Тому все, що стосується сертифікації за минулий рік, можна оцінити досить позитивно.

–Ще восени минулого року насіннєві господарства скаржилися, що їм доводиться утримувати насіннєві лабораторії та інші структури, що працюють у сфері сертифікації. Яка ситуація зараз?

–На жаль, до повної досконалості у цьому питанні ще дуже далеко, але необхідний мінімум виконання державної функції сертифікації на даний момент забезпечений. Але простір для маневру ще є, треба обладнувати лабораторії сучасним приладдям, підвищувати рівень аудиторів, які здійснюють польове інспектування і таке інше.

Традиційно на створення сорту йде 10-15 років. Вам вдалося скоротити цей строк?

–Насправді, по класичній науці, причому, не лише українській, а й світовій, стандарт створення сорту зернових – десять років, але, зрозуміло, що в кожного є прагнення пришвидшити цей процес. Селекціонери досягають мети по-різному. Наші іноземні колеги розміщують свої дослідні посіви в Аргентині, Чилі, де є можливість одержувати кілька врожаїв на рік, таким чином, пришвидшуючи процес селекції. Є досвід, причому навіть в Україні, використання грінхаузів, де створюється штучний клімат, тут процес селекції прискорюється в геометричній прогресії, оскільки, чим більше ви закладаєте одночасно лінійок дослідів, тим більше результатів можете одержати за короткий проміжок часу. На мій погляд, на разі, особливо в приватній селекції, реальний термін створення сорту, якщо вихідний матеріал вже був, становить 5-7 років. Але не можна забувати ще й про те, що для того, аби сорт увійшов в обіг, обов’язковими є випробування та державна реєстрація. Це дуже цікавий процес, який необхідний для того, щоб визначити чи придатний цей сорт для використання в Україні. На цю процедуру йде, як мінімум, три роки…

–А він нормальний, цей процес? Не корупційний, не бюрократичний?

–В Україні все відбувається за принципом професора Преображенського: корупція у нас в головах, не можна зловживати цим словом на кожному кроці, насправді треба говорити про те, яким чином організований процес сертифікації і реєстрації, які виникають ризики його вдалого, чи не вдалого виконання. В Україні цей процес в цілому відповідає світовим вимогам. Стандарт для строків польових досліджень (два роки) наразі прийнятий в більшості країн світу. Але що ми можемо і справді покращувати, так це стандарт виконання бюрократичних процедур. Фактично вони у нас тривають аж цілий рік, а це дуже довго. Ось на цьому полі є ще над чим попрацювати. Бо кількість і тривалість формальностей можна скорочувати до мінімуму.

Наскільки ми розкриваємо потенціал того чи іншого сорту в Україні і зокрема ваших сортів. І від чого це залежить?

 –Для того, щоб одержати високий результат, навіть не треба вкладати багато коштів, хоча це завжди плюс до врожайності, але, передусім, треба створити природні умови, в яких сорт себе розкриє. На першому місці має бути дотримання культури сівозмін, це те, що в Україні ігнорується. Ми соняшник сіємо кожен рік, а якби була біологічна можливість, то робили б це два-три рази. І не можна в цьому звинувачувати лише виробників, адже в умовах слабкої державної підтримки, відсутності дешевого і доступного кредитування, їм потрібні швидкі гроші, які дають високопрофіцитні культури, котрі негативно впливають на грунт за умови такого споживацького використання. Соняшник в ідеальному варіанті треба сіяти раз на п’ять років, а соняшник гербіцидостійкий, який зараз дуже популярний, – раз на десять років, а не кожен рік, як це відбувається в Україні. Внаслідок цього земля не зможе розкрити потенціал сорту, який насправді в ньому закладений. Наскільки він реалізується, я можу сказати на прикладі наших сортів. Так, сорт озимої пшениці Селевіта в державному сортовипробуванні дав понад 100 ц/га, а в польовому виробництві на незрошуваних землях Кілійського району Одеської області – 91 ц/га. Це було в сильному господарстві, яке зробило все для одержання максимального врожаю. Якщо ми беремо середнячкові господарства, які забезпечують технологічний мінімум, той же сорт в Дніпропетровській області показував 70 ц\га. Якщо в першому випадку потенціал сорту не розкритий на 10-15%, то в другому – на всі 30%.

Ви, мабуть, порадите хліборобу, щоб не економив на репродукції насіння…

–В країнах ЄС такого поняття, як третя репродукція немає в принципі, вони важають, що економічно вигідно сіяти еліту на першу репродукцію, а першу – на товарне зерно. Виходячи з високої продуктивності рослинництва в Європі, українським аграріям теж треба перейняти цей досвід. А ще не можна нехтувати можливістю одержувати профільні наукові консультації. Повірте, що науковці не менше від аграріїв зацікавлені в тому, щоб їхній сорт показав себе добре, адже його репутація створюється роками. А тому, по-перше: ви маєте знати точно, який сорт вам треба. По-друге, візьміть до нього точну технологічну карту: норма висіву, попередник, строки, чим підживлювати тощо. По-третє, не полінуйтеся і знайдіть оригінатора. Ми завжди на телефонах, в мережі, нас можна знайти на профільних конференціях, виставках і так далі. Повірте, якщо виконувати всі рекомендації, то результатом ви будете задоволені.

–Навіть від дуже відомих класиків-селекціонерів, я чув нарікання на те, що класична селекція стримує підвищення врожайності, тобто якщо одна «зелена революція» вже відбулася, то треба ще одну…

–Категорично не погоджуюся з твердженням про те, що потенціал класичної селекції сягнув своєї стелі, а ГМО нібито може розв’язати продовольчу проблему. Давайте подивимося на цю проблему з української точки зору. В нас використання ГМО сортів фактично заборонене, оскільки не можна зареєструвати сорт, який є генетично модифікованим. Але при цьому держава періодично, навіть на етапах сертифікації, прагне запровадити аналіз на ГМО. В мене виникає логічне запитання: якщо в нас є законодавча заборона використання ГМО-сортів, навіщо ще додатково перевіряти наше насіння на відсутність ГМО?

–До речі, чи є ГМО-сорти пшениці?

–З приводу ГМО-пшениці, кілька тижнів тому, коли ми оглядали ринок насіння, я побачила пропозицію на OLX: пропонуємо трансгенну канадську пшеницю. Коли побачила, що у вихідних даних значиться  дуже відома мультинаціональна компанія, то зрозуміла, що цей сорт не трансгенний, а традиційної селекції, яка в принципі, ще не могла пройти випробування. І я точно знаю, що вона її не продає. Починаємо розбиратися, виявляємо, що цю продукцію можна купити лише самовивозом, тобто «Новою поштою» її не відправляють, щоб не залишати ніяких документальних слідів, ніяких сертифікатів на цей продукт не дають, а те, що вона генетично модифікована, ви маєте повірити на слово. Коли я запитала цього продавця ГМО-пшениці, де мені взяти маленьку партію на пробу, бо я представник великої компанії і якщо буде потреба, я куплю більше, продавець категорично не виявив до цього зацікавленості, але переконував, беріть, не пошкодуєте, урожай буде понад 150 ц/га… Я не знаю, що це було насправді, але точно не ГМО. Чи існує така пшениця насправді за кордоном? Наші науковці, до яких я ставлюся з великою повагою, той же доктор Литвиненко, стверджує, що наразі у світі генетично модифікованої пшениці ще немає. З відкритих джерел ми знаємо, що на початку 2017 року у Великобританії місцева влада надала дозвіл на використання першого генетично модифікованого сорту пшениці. Коли стала з’ясовувати деталі, то знову ж засумнівалася в тому, що сорт можна назвати генетично модифікованим. До цього сорту було включено ген якоїсь дикорослої рослини, але знову ж таки це можна робити не лише шляхом генної модифікації, як такої, а й елементарно в процесі класичної селекції. Зараз за кордоном дуже популярні досліди зі схрещування пшениці зі спельтою або полбою.

–Це добре, що немає ГМО-пшениці, бо якщо в Україні сьогодні вирощують 90% ГМО-сої, то було б не менше і пшениці. Тоді класичним селекціонерам було б не переливки…

–Лише одними заборонами цю проблему не розв’яжеш. Треба дати чітку відповідь на запитання, в чому полягає небезпека використання генетично модифікованих продуктів. Дослідження в цьому напрямку проводяться, але вони мають тривати кілька десятиліть. Треба встановити, як ГМО позначиться на здоров’ї ґрунту, як довго він може там зберігатися, чи переноситися на інші рослини та на сусідні поля. І лише після цього приступати до зваженої програми введення ГМО- насіння в комерційний обіг.

–Наближається весна, чи в повній мірі забезпечені господарства насінням?

–Цього року господарства підійшли до цього завдання дуже зважено. Перший попит на наше насіння соняшнику з’явився ще у вересні місяці, коли він ще не був зібраний. Тобто наші виробники були трохи налякані ситуацією минулого року, коли ми довго не могли реалізувати насіння через відсутність сертифікатів, а тому вже в цьому році всі намагалися запастися насінням заздалегідь. І це правильно, бо якщо ви купуєте насіння першим, то маєте змогу вибрати крупну фракцію, яка простіша в обробці. За нашою інформацією, на даний момент процес забезпечення перебуває в хорошому стані, ніяких перепон для цього немає.

– А тепер перейдемо до цін на насіння. Наскільки вони збільшаться у порівнянні з минулим роком?

–В Україні ціна на насіння напряму залежить від цін на товарне зерно. Тенденції до збільшення цін на товарне зерно наразі немає, про це рано говорити, я не думаю, що ситуація суттєво зміниться. Можна очікувати приблизно рівня минулорічних цін. Різниця між вартістю товарного зерна третього класу і вартістю елітної пшениці, яка сіється для першої репродукції була досить незначна. Якщо в червні, коли ми починали збирання, товарна пшениця коштувала 160 дол(FOB Одеський морський порт), то ціна на еліту становила 7,5 тис гривень. Тобто прибутковість насінництва останніми роками зменшується, що не додає нам оптимізму. Але будемо сподіватися на поліпшення ситуації…

Розмову вів Олександр КАРПЕНКО.

Інфоіндустрія.