Готуй сані восени, або як забезпечити успішну перезимівлю озимих

Озимі культури мають значно триваліший вегетаційний період порівняно з ярими, краще використовують вологу і поживні речовини з ґрунту та більш врожайні. В умовах тривалої та теплої осені вони мають міцну кореневу систему та добре розвиваються. У посушливі весни озимі використовують зимову вологу значно краще, ніж ярі зернові навіть ранніх строків сівби. Осіння сівба і більш раннє збирання врожаю дають змогу господарствам ефективніше використовувати кадрові ресурси та засо­би виробництва. Саме тому в Україні щорічно стрімко ростуть площі під озимою пшеницею, ячменем та ріпаком.

Забезпечення успішної перезимівлі озимих колосових культур — чи не найголовніша осіння турбота агронома. Необґрунтовані та невчасні рішення можуть стати причиною значної втрати врожаю та навіть повної загибелі посівів.
Тому озимину важливо ретельно підтримувати у період перезимівлі. А для цього слід насамперед визначити головні фактори, які можуть цьому зашкодити, або, навпаки, сприяти. Один із найважливіших елементів технології підготовки озимих до посіву – обробіток ґрунту. Цей процес розпочинається відразу після збирання врожаю попередника із лущення, яке дає змогу вдало поєднувати ефективне обмеження чисельності і поширення потенційно небезпечних видів бур’янів, шкідників та хвороб зі збереженням вологи.
Під час вибору оптимального типу основного обробітку ґрунту необхідно враховувати такі фактори: ґрунтово-кліматичні умови, кількість продуктивної вологи в орному шарі ґрунту, можливість розмноження потенційних шкідників і хвороб, а також рівень забур’яненості конкретного поля тощо.

Грунт потребує органіки
Основним фактором, що впливає на обсяги та якість майбутнього урожаю, а також на успішну перезимівлю озимих є наявність необхідної кількості доступних поживних речовин у перші фази вегетації культур. На сьогодні сільгоспвиробництво активно розвивається, а разом з ним і ринок мінеральних добрив. Та все ж більш ефективними вважаються органічні добрива. Вони не лише забезпечують культури необхідними елементами живлення, а й поповнюють ґрунт органічною речовиною, підвищуючи його родючість, водні та фізичні властивості.
У всіх розвинених країнах світу сільське господарство повертається до внесення органіки в ґрунт шляхом заробки соломи та інших рослинних решток, а також вирощуванням різноманітних сидератів. Так, ґрунт на полі, де з осені були приорані сидерати, пухкий, на ньому не застоюється вода, його швидше можна підготувати до польових робіт.
Зелені добрива збагачують ґрунт азотом і органічними речовинами. Часто на гектарі ріллі приорюють 35–45 т органічної маси, що містить 150–200 кг азоту. Приорювання зелених добрив сприяє нагромадженню у грунтi не тільки азоту, а й інших поживних речовин. Важливо те, що при цьому повністю виключено втрати азоту, вони розкладаються значно швидше, ніж інші органічні добрива, багаті клітковиною. Газоподібні втрати азоту з внесених мінеральних добрив на паровому полі удвічі більші, ніж під рослинним укриттям. Під час розкладання приораних зелених добрив ґрунтове й приґрунтове повітря збагачуються вугільною кислотою, що сприяє переходу ґрунтових фосфатів й інших елементів мінерального живлення у доступні для рослин форми.
Вважається, що мінеральні добрива на 40-50 відсотків визначають майбутню врожайність культур. На сьогодні їх асортимент настільки широкий, що легко розгубитися під час їх вибору. Проте потреби рослин давно відомі, а забезпечення озимих культур основними елементами живлення з осені – основна складова аграрного циклу.

Азот – основа врожаю
Азот – основний елемент росту і розвитку культур. Він забезпечує найбільший приріст урожаю та якості зерна. Цей елемент входить до складу всіх амінокислот, з яких побудована складна молекула білку, тож є основою всього життєвого процесу. Крім білків, азот входить до складу нуклеїнових кислот, хлорофілу, вітамінів та ін. Рослини використовують азот у вигляді солей азотної кислоти та амонію — аніонів NO–3 та катіонів NH+4. Цей елемент забезпечує ріст кореневої системи і надземної маси рослин, збільшує вегетаційний період і тривалість активної фотосинтетичної діяльності, покращує якість зерна.
Пшениця озима виносить з ґрунту 25-30 кг азоту на 1 т основної і побічної продукції та поглинає його протягом усього періоду вегетації. Найінтенсивніше азот надходить у рослини на початку росту та розвитку, випереджаючи надходження інших елементів, але величина його осіннього використання незначна. Від сівби до відновлення весняної вегетації засвоюється лише 8% загальної кількості азоту. Саме тому восени не варто вносити значну кількість азотних добрив, оскільки його надлишок в цей період може призвести до зменшення зимостійкості, переростання вегетативної маси, схильності культур до захворювань. Продуктивність і якість насіння за цих умов значно падає.
Озимий ріпак також добре реагує на азотні добрива. Під час його вирощування під час передпосівного обробітку ґрунту вносять по 30-40 кг/га д. р. азоту. До зими ріпак повинен бути у фазі 6-8 листків. Добре розвинені рослини за осінній період можуть засвоїти 60-70 кг/га азоту, тоді як пшениця озима — лише 20 кг/га. Надмірне азотне живлення у цей період погіршує перезимівлю рослин. Небажано підживлювати ріпак озимий азотними добривами пізніше фази 4-5 листка, оскільки за цих умов збільшується кількість води в тканинах, що шкодить рослинам перед зимівлею. За умови слабкого розвитку культури восени, про що свідчитиме світло-зелене забарвлення листя, рослини у вересні-жовтні слід підживити азотними добривами (аміачною селітрою чи карбамідом). Основною підставою для прийняття рішення щодо внесення азоту все ж, в першу чергу,
є результати ґрунтової діагностики.

Фосфор та калій – улюбленці осені
Досить часто фермери вносять недостатню кількість фосфору та калію, або взагалі нехтують цими важливими елементами, порівняно з азотом. Це спричинено високими цінами на добрива та недостатньою кількістю інформацію про необхідність цих заходів. Найкраще фосфорні добрива вносити восени, оскільки фосфор — малорухливий елемент, погано розчиняється у воді, і від внесення до досягнення ним коренів рослин проходить багато часу.
Достатня кількість фосфору на початку вегетації сприяє формуванню добре розвиненої кореневої системи, кращому засвоєнню азотних добрив, підвищує зимостійкість, насіннєву продуктивність, зменшує ризик вилягання посівів, прискорює достигання культур.
Калій не входить до складу органічних сполук, але відіграє важливу роль в утворенні вуглеводів. Потреба в ньому анітрохи не нижча, ніж в азоті. Калій сприяє поглинанню рослинами інших поживних речовин і їх руху в рослинах.
При нестачі калію погіршується фотосинтез, знижується стійкість до грибкових захворювань і зимостійкості. Ознаки нестачі калію: зниження росту, аж до карликовості, побуріння країв листя, тоді як прожилки залишаються зеленими. Хворе листя рано обсипається.
Калійні добрива підвищують стійкість до вилягання озимих культур, ураження хворобами, підвищують зимостійкість, збільшують кількість зернин в колосі і масу 1000 насінин. Сприяють синтезу та акумуляції вуглеводів, тому мають значний вплив на продуктивність рослин.
Озима пшениця засвоює калій з ґрунту від проростання до цвітіння, а найбільш інтенсивно – у фазах виходу в трубку і колосіння. Калій запобігає зниженню урожайності у холодну погоду. Він переміщується у рослині від старших листків до молодих (реутилізація), тому спочатку нестача калію проявляється на старших листках. Може частково вимиватися з ґрунту.
Ріпак озимий належить до надзвичайно калієлюбних рослин. З усієї кількості калію, який потрібен ріпаку озимому, 35-40% засвоюється вже восени, причому значна частина в перший місяць-півтора після появи сходів. Оптимізація калійного живлення сприяє підвищенню урожайності насіння на 2-3 ц/га і вмісту в ньому олії на 8-10%. Із калійних добрив під ріпак цінною є калімагнезія, де, крім калію, є значна кількість магнію та сірки.

Без сірки ніяк
Найкраще вносити сірчані добрива під основний обробіток ґрунту у нормі 30-80 кг/га д. р. Потрібно враховувати, що внесення високих норм сірки може підвищувати вміст глюкозинатів у насінні. На практиці можна орієнтуватися на норму внесення сірки, яка становить 1/4 норми азотних добрив. Зазвичай вносять 30-40 кг/га сірки, а на фоні органічних добрив норму її знижують до 20 кг/га. Внесення сірки в ґрунт більш ефективне, ніж позакореневі підживлення. Зараз ефективно застосовується сульфат амонію, що пояснюється позитивною дією сірки. Проте за цих умов потрібно не забувати про кислотність ґрунту, яка значно змінюється при внесенні фізіологічно кислих добрив.
Загалом, норма внесення мінеральних добрив залежить від попередника, родючості ґрунту і програмованого рівня урожайності. Вирощування високих урожаїв за інтенсивною технологією базується на внесенні значно більших норм макроелементів із мінеральними добривами. Проте досить часто нестача декількох грамів одного з необхідних мікроелементів може обмежити засвоєння інших елементів живлення і зупинити подальше зростання урожайності навіть на високих фонах NPK.
Це пов’язано із різким зростанням швидкості та тривалості засвоєння мікроелементів, які не можуть бути замінені іншими поживними речовинами.

Вікторія Олійник

агрохімік-консультант ТОВ «Агроскоп Інтернешнл», канд. с.-г. наук