Литовський досвід земельної реформи: зваженість і рішучість

Рішучість під час земельної реформи має поєднуватися із обережністю та зваженістю, таку думку висловили литовські гості під час Всеукраїнського земельного форуму, організованого Всеукраїнською Аграрною Радою (ВАР). У заході взяли участь представники 490 агропідприємств із загальним земельним фондом 4,5 млн га землі.

Дорога довжиною у 30 років

В Литві земельна реформа тривала впродовж 30 років, розповідає заступник голови комітету з питань сільських справ Литовського Сейму Казис Старкявичус. Було багато дискусій, сумнівів, помилок, але поступово наближалися до поставленої мети. Українцям теж треба зважуватися на рішучі кроки, але передусім, слід ухвалити нормальний закон, який захищатиме інтереси власників, держави, виробників і громад. Литовська влада почала з того, що продемонструвала повагу до приватної власності. Повернула колишнім власникам їхні наділи, якими вони володіли до  радянської окупації. Але було чимало й вільної державної землі, яку розпаювали. Встановили ліміти: фізична особа могла мати максимум 500 га, а юридична – 2000 га. Однак згодом зрозуміли, що це помилка, оскільки ринок почав перекошуватися  у бік юридичних осіб. А тому депутати звернулися із уточненням до Конституційного Суду, який дійшов висновку, що всі суб’єкти ринку мають бути в рівних умовах: в одні руки не більше 500 га. Але помилка була в тому, що законодавці не врегулювали питання із так званими зв’язаними особами. Вийшло так, що деякі особи одержали змогу накопичувати великі масиви.

Щодо продажу сільгоспугідь іноземцям. У 2004 році Литва вступила до ЄС. Але закон мав норму, яка протягом 10 років забороняла продавати землю іноземцям. І це було правильно. Бо литовці не могли зрівнятися із громадянами ЄС за рівнем статків. Коли скінчився перехідний період, законодавці виторгували ще п’ять років. Всього 15. Цього загалом вистачило, щоб місцеві фермери стали на ноги і стали більш-менш конкурентоздатними із західноєвропейськими. Дехто із депутатів наполягав, що це обмеження діяло й далі і щодо цього був суспільний консенсус. Але потенційні покупці стали звертатися до Європейського Суду з прав людини, аби скасувати цю норму. І тепер ринок відкритий для інвесторів, але частка іноземних власників становить не більше 7%. Чому ж так мало? Стримує обмеження – не більше 500 га, тоді як великим юридичним особам вигідно купувати великі масиви, не менше 5 тис га.

Чому не оброблялася земля

Пан Старкявичус пов’язує нинішні успіхи сільського господарства Литви саме із земельною реформою та членством в ЄС. Кредити стали доступнішими, фермери стали одержувати допомогу від Євроспільноти. «За продуктивністю дійних корів ми вже зрівнялися зі старими країнами Європи, – розповідає литовський депутат. – До нас приїздив президент Білорусі Олександр Лукашенко, який звернув увагу на запущені землі. Я поцікавився в нього, а скільки в його колгоспах доять на корову? Він відповів, що в середньому 3,5 тис кг. Я йому порадив: не сійте там, де не росте, бо ваша колгоспна система вас нікуди не повезе. До чого я веду? Це ваша країна, ви маєте виписати закон так, щоб він сприяв аграрному виробництву, а тому треба, щоб його обговорили всі верстви аграріїв».

 Чому ж не оброблялася земля? Такі угіддя в основному зосереджувалися навколо Вільнюса. Вони мають доволі низький бал родючості, але на них можна займатися тваринництвом, однак бажаючих не було. Тоді литовські депутати  стали думати, де припустилися помилки. Запровадили норму, згідно з якою власник землі, який її не обробляє, обкладається таким драконівським податком, що краще її позбутися.

–Коли запроваджували ринок землі, чи думали про стимули для розвитку тваринництва? – запитав модератор форуму, голова ВАР Андрій Дикун.

Спочатку про це не думали, відповідні механізми запровадили лише  2014 року. Мінімальну площу, яку ти можеш мати у власності пов’язали з обов’язковим володінням поголів’я корів в розрахунку: одна корова на гектар.

–Яка на сьогодні ринкова вартість землі?

В 2000-му вона становила 500 є\га, після вступу до ЄС ціна одразу підскочила до 1500-2000 Є\га, але коли поміняли літас на євро, її середня вартість злетіла до 5000 євро за га.

Гість зробив уточнення щодо понять юридична особа та зв’язані особи. Останніми в Литві вважається родина: чоловік, дружина, діти до 18 років. Якщо громадянин має частку в бізнесі не менше 25%, то він вже може розраховувати на свій земельний мінімум.

Право на землю

 Учасників форуму хвилювало також питання і щодо того, хто має право на придбання сільгоспугідь. Вочевидь, малося на увазі, чи обов’язково це має бути людина, яка живе і працює на землі. Таким правом наділені громадяни Литви, ЄС, країн-кандидатів до ЄС, ще великої групи країн, але далеко не всіх, пояснював литовець. Ніяких обмежень, щодо освіти, місця проживання чи професії немає. Перше право на купівлю має користувач, друге – сусід, третє – держава, але вона може втрутитися у цей процес і раніше в тому випадку, якщо хтось, на її думку, є покупцем з поганою репутацією.

–Чи можливий кредит під заставу землі, яка купується?

Так. Відсотки невеликі – максимум 5%. Якщо банки беруть землю в заставу, то  тіло кредиту становить 50-70% від вартості землі, якщо купуються державні угіддя, покупець одержує її в розстрочку на 15 років під 5% річних. В перший рік державі треба сплатити 10% обумовленої суми, потім кожен рік рівними частинами.

Державні землі продаються на аукціонах, але після того, як було визначено земельний мінімум у 500 га, одночасно запровадили норму, згідно з якою ті, хто використовував землю впродовж п’яти років до прийняття цього закону, могли придбати землю без аукціону за ринковою ціною. У такий спосіб у приватні руки перейшло близько 0,5 млн га. Оскільки фонд державних земель зменшився, із нього продаються лише невеличкі ділянки до одного га, для того, аби збільшити площі мінімальних господарств, або консолідувати угіддя. З 2003 році було вирішено, що земля повинна здаватися в оренду не менше, ніж на 25 років, аби господарі могли будувати ферми, переробні цехи та інші споруди. Дрібним фермерським вважається господарство до 100 га. Всі власники землі сплачують єдиний податок на землю в розмірі до 4% від її середньої ринкової ціни. Але конкретний відсоток встановлюють органи місцевого самоврядування, його розмір може становити від 0 до 4%. Але цю норму треба встановити до 1 липня, щоб фермер знав, скільки треба сплачувати в наступному році. За землю, яка не обробляється, згідно із законом одразу встановлюється податок, мінімум 4% . Середній розмір орендної плати – 100 євро. Орендується близько 30% угідь.

–Яку допомогу одержують литовські фермери від держави та ЄС?

Пряму підтримку литовські фермери стали одержувати з 2004 року, проте вона значно нижча від тієї, яка виплачується у так званих старих європейських країнах: 260-360 євро проти 180 євро на гектар. Польські фермери мають – по 220 євро. Окрім того, ЄС постійно залучає фермерів до участі в різних інноваційних програмах, завдяки яким більшість із них протягом останніх років змогли повністю оновити свої технічні парки та обладнання переробних цехів.

 –Що сьогодні ви зробили б по- іншому?

–Заборонив би продаж сільгоспугідь юридичним особам, – заявив Казис Старкявичус. На той час я теж був фермером, виступав проти цієї норми, попереджав про ризики, але переконати політиків не вдалося. Бо голови колгоспів мали велику владу. Якби були тільки фізичні особи не було б ніяких проблем, а тому й вам раджу добре подумати над нашим досвідом…

Конкурувати з холдингами за землю неможливо

Форум вшанували своєю присутністю відомі політики. Кожен висловив своє бачення реалізації земельної реформи. Головні меседжі: обережність, захист інтересів власників, виробників та держави, не допущення спекуляцій, масової скупівлі угідь іноземцями.

В ході дискусії відбувалось інтерактивне голосування, під час якого аграрії висловили свою думку щодо різних аспектів впровадження ринку землі в Україні. Так, левова частка опитаних — 66,9% переконані, що конкурувати з холдингами, чиновниками та олігархами за поточний банк землі буде неможливо. На думку присутніх, якщо ринок землі в Україні будуть запроваджувати, то право продажу повинно поширюватися:

• спочатку на землі державної та комунальної власності, а потім і на землі приватної власності  — 29,84%;

• лише на землі приватної власності — 21,59%;

• одразу на землі як приватної, так і державної та комунальної власності — 26,03%.

Щодо того, хто матиме право купувати землю, більшість голосуючих (51,5%) зійшлися на думці, що спочатку це мають бути тільки фізичні особи, а після закінчення перехідного періоду одночасно фізичні та юридичні особи-сільгоспвиробники, власниками яких є виключно фізичні особи-громадяни України. Ще 22,46% переконані, що право на купівлю землі повинні мати лише фізичні особи-громадяни України. Думки, щодо максимального розміру площі земельних ділянок с.-г. призначення «в одні руки» фізичної особи розділилися: 38,51% підтримують «до 200 га», а 34,47% — «до 500 га». Власне, як і щодо власності юридичних осіб (і пов’язаних з ними особами). Так, максимальний розмір до 5000 га підтримали 51,52%, а до 10000 — 22,42%…

«Проводити такі суспільні діалоги – на часі, адже навколо питання ринку землі дуже багато спекуляцій, – ділиться враженнями про форум голова ВАР Андрій Дикун. – Поки що не можу сказати, що обговорення було дуже ефективне, це покажуть пропозиції від аграріїв. Але м’яч на нашому боці. Ми повинні тепер запропонувати аграрному комітету ВР наше бачення на основі варіантів, які вони надали. Заспокоїли політики. Я не очікував, що всі мають таке глибоке розуміння проблеми, я їх слухав і не вірив своїм вухам. Ми одержали питання і щодо етапності запровадження ринку, і участі в ньому фізичних осіб, і захисту прав власності. Ви звернули увагу: люди не розходилися, брали активну участь в дискусії, а це рідкісний випадок, отже, їм було цікаво. І те, що прийшли політики першого ешелону – це вияв поваги до аграріїв. В аграрному секторі проблем багато, але найголовніша – земельна. ВАР братиме в її розв’язанні активну участь…»

Інфоіндустрія