Земельні слухання: сім разів відміряти

В Україні парламентські слухання на земельну тему відбуваються, як правило, тоді, коли держава і суспільство впритул підходять до необхідності подолання останнього етапу земельної реформи – запровадження ринку с/г земель. Нагадаємо, що в останнє це питання на такому високому рівні розглядалося 23 березня 2011 року. Тоді підсумували здобутки в реформуванні земельної сфери, накреслили програму дій на найближчі роки. Було зроблено не так і мало. Ухвалено 37 законів і 86 змін до законодавчих актів, у тому числі до Земельного кодексу — 48, до Закону «Про оренду землі» — 22, 178 указів Президента України, 84 постанов Кабінету Міністрів України і 758 відомчих актів. Однак досвідчені експерти зазначали, що законодавче поле земельної сфери заповнене лише на 30%. Планом для подальшої роботи мала стати Концепція Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року, затверджена урядом 17 червня 2009 року. Цей документ загалом відповідав потребам суспільства – мав комплексний характер і пропонував збалансувати інтереси держави, місцевих громад, власників паїв та орендарів, захистити селян від обезземелення, подбати про гармонійний розвиток сільських територій тощо. На виконання урядової постанови №743-р в січні 2012 року уряд М. Азарова розробив проект програми розвитку земельних відносин, але більшість рекомендацій Концепції у цьому документі не була врахована. Проте навіть цієї куцої програми уряд так і не затвердив. Найбільшим надбанням наступного року було ухвалення закону про державний земельний кадастр в 2011 році. І все. Через це Верховній Раді 20 грудня 2012 року довелося ухвалювати черговий, сьомий мораторій на продаж сільгоспугідь. Протягом останніх чотирьох років ситуація на законодавчому полі земельної сфери майже не змінилася, хіба що було створено систему Державного земельного кадастру, яка на сьогодні, на жаль, не є вершиною досконалості. Так, за висновком відомого фахівця в земельній сфері, доктора економічних наук Антона Третяка, по одному мільйону із 5 млн ділянок, зареєстрованих у Держгеокадастрі, зафіксовані накладки. Виходить, разом із ринком землі запустимо безкінечні судові процеси та війни за межі? 6 жовтня цього року було ухвалено восьмий мораторій, який діятиме до 1 січня 2018 року. Але він автоматично продовжиться, якщо закон про обіг сільгоспугідь до цієї дати не буде ухвалений.

Виклики і ризики

Ось із такими надбаннями країна знову підійшла впритул до завершального етапу земельної реформи. Сьогодні вона відчуває тиск із боку селян, які хочуть реалізувати своє право власності, Міжнародного валютного фонду, всього цивілізованого світу, який не розуміє, чому в державі, яка будує ринкові відносини, досі не запроваджено вільного обігу угідь. Реформу підштовхують і проблеми родючості землі, адже орендар – не власник, а тому в більшості випадків не дбає про належний баланс поживних речовин у грунтах. Земельні новації назріли також через велетенські обсяги тіньового руху угідь.

З іншого боку, в разі скасування мораторію виникає маса викликів, на які держава і суспільство не знають, чим відповісти. Треба віддати належне учасникам слухань, котрі створили досить повний перелік усіх небезпек, на які може наразитися держава після скасування мораторію. На думку першого заступника міністра аграрної політики Максима Мартинюка, серед головних ризиків реформи – швидка концентрація землі, обезземелення селян, поглиблення негативних явищ в соціальні сфері. Народного депутата України Олега Кулініча непокоїть те, що ще ніхто не запропонував ефективного механізму розв’язання проблеми «шахматки» на полях, яка може виникнути внаслідок того, що на одній і тій же площі можуть зіткнутися інтереси кількох землекористувачів, що не сприятиме ефективному господарюванню. Голова Аграрного союзу Геннадій Новіков вважає, що не можна порушувати стабільність нинішнього землекористування, яке склалось впродовж декількох років формування орендних відносин, бо це може призвести до різкого спаду сільськогосподарського виробництва. Фермер із Кіровоградщини Олексій Цокалов бідкався з приводу того, що власники паю, не зможуть захистити свої інтереси в корумпованих судах. Народний депутат Олег Березюк переконаний, що в разі запровадження вільного обігу угідь, вони почнуть рухатися лише в одному напрямку: від бідних до багатих латифундистів, що швидко призведе до обезземелення селян. Прикро, що жодна аналітична чи наукова інституція досі не прорахувала з математичною точністю, якими будуть соціально-економічні, демографічні і навіть політичні наслідки вільного обігу угідь. Тобто, що буде після скасування мораторію через рік, два, десять? Якою буде динаміка цін на землю? Як це позначиться на виробництві сільгосппродукції, на структурі АПК і так далі? Розмови ведуться і досі, як мовиться, на мигах. Максим Мартинюк запевнив, що не існує таких викликів, на які держава не могла б гідно відповісти. Досить смілива заява, зважаючи на те, що країна сьогодні вражена тяжкою формою корупції, має слабку судову систему, потерпає від глибокої економічної кризи в країні.

Досягти балансу інтересів

А тепер про пошуки моделі українського ринку землі. Створилося враження, що дискусія на цю тему відкотилася на рівень 1990-х, коли парламент підходив до ухвалення Земельного кодексу. Учасники слухань розділилися приблизно на ті ж категорії, що й двадцять років тому. Тобто майже ніякої еволюції. Одні наполягали на невідкладному запровадженні ринку землі, скажімо, протягом наступного року, інші – за те, щоб зробити це лише після стовідсоткового заповнення правового поля земельної сфери, а також подолання корупції, бідності на селі, треті пропонували розв’язати земельне питання на всеукраїнському референдумі, четверті виступали категорично проти скасування мораторію, натомість нічого не пропонуючи. Замість аргументів представники останніх вживали гасла на кшталт «Не дамо продавати матінку-землю!», «Земля – це Україна!», «Село – колиска нації» і т.д.

Думки конструктивної частини залу знайшли відображення у доповіді президента НААНУ Ярослава Гадзала. Протягом 3-5 років ринок має базуватися винятково на купівлі фізичними особами, з одночасним створенням сприятливих умов для розвитку дрібного аграрного підприємництва. Слід також чітко регламентувати обмеження земель у руках однієї приватної особи. Наприклад, не більше, ніж 200 га. Необхідно розблокувати іпотеку земель комунальної приватної і державної власності, а також аукціонних торгів землями окремих комунальних та державних підприємств, які є сьогодні банкрутами. На наступному етапі можна в певній мірі лібералізувати земельний ринок, визначивши законодавчо площі земель, якими можуть в перспективі володіти юридичні особи. Держава ні в якому разі не може усуватися від управління земельними ресурсами. Дуже важливо, щоб земельні відносини регулювалися не окремими численними законами, всі документи повинні стати складовими єдиного закону – Земельного кодексу України. Ярослав Гадзало підкреслює необхідність повернення сільських громад до системи управління земельними ресурсами. Важливою умовою запровадження ринку землі є проведення суцільної інвентаризації та розмежування земель приватної, комунальної, та державної власності. Важливо забезпечити комплексне наукове забезпечення реформи, а тому НААНУ пропонує відновити Інститут землеустрою, який був переданий свого часу Держкомзему та був фактично ліквідований. І головне: земельна реформа, на думку науковців, є лише складовою загальної аграрної реформи в Україні. А тому назріло питання про прийняття закону про її аграрний устрій довготермінову аграрну політику, де законодавчо закріпити стратегічну мету, щоб забезпечити динамічний розвиток АПК та сільських територій на наступних 20-30 років.

Голова громадської спілка «Мережа сільського розвитку», доктор економічних наук Олена Бородіна, вважає, що підходи суспільства до земельного питання, кардинально зміняться, якщо воно зрозуміє, що мета ринку сільгоспугідь у цивілізованих країнах – не лише підвищення ефективності аграрного виробництва, а передусім, сталий розвиток сільських територій. Земля повинна приносити дохід тим, хто на ній працює, стати економічною основою розвитку місцевих громад. Земельні ж відносини мають сприяти збереженню довкілля та ґрунтів. Саме від цих основ треба танцювати, будуючи українську модель ринку землі. У європейських країнах покупцем або набувачем прав власності, є тільки фізична особа, селянин, фермер, який працює і живе на цій землі, тобто землі може купувати лише людина, яка відповідає цим трьом основним вимогам. Олена Бородіна пропонує почати земельну реформу з кардинальних змін у державній політиці щодо АПК, які мають полягати у створенні матеріально-фінансових умов для розвитку дрібного підприємництва, особистих селянських господарств, обслуговуючої кооперації.. Тільки так з’явиться ринкове середовище у земельній сфері.

Пропозиції, висловлені під час слухань, будуть узагальнені та втілені в рекомендаціях парламенту. Однак дискусія не повинна припинятися. І тривати має не лише навколо загальної концепції реформи, а й конкретних законів. Працюючи над моделлю українського ринку, важливо збалансувати у ній інтереси держави, власників паїв, місцевих громад, великих і дрібних аграрних виробників. Боротьба інтересів, перетягування ковдри знову заведе реформу у глухий кут. Ми в цейтноті, але й пороти гарячку не варто. Перш ніж відрізати, треба сім разів відміряти. Подальше неробство у земельній сфері може призвести до катастрофи.

Олександр Карпенко

Инфоиндустрия

Читайте нас у Telegram