Дмитро Гордійчук: «Внутрішній ринок міндобрив дуже залежний від зовнішніх факторів»

Яка сьогодні ситуація на ринку мінеральних добрив та засобів захисту рослин України? Як вона розвиватиметься протягом найближчих двох місяців? Про це розмова із директором компанії «Інфоіндустрія» Дмитром Гордійчуком.

–Ринок міндобрив України то розширювався, то звужувався до мінімальних значень. Якщо у 1990 році аграрії вносили по 142 кг діючої речовин на гектар, то в найгірші роки для АПК цей показник доходив до 30-40 кг. Чи є в нього перспектива росту в кризовій ситуації?

–Ми як країна, котра мала власну потужну хімічну промисловість, були експортером міндобрив. Понад 90% карбаміду вивозилося. Але через це наш ринок став дуже чутливий до зовнішніх факторів, наприклад, обсягів виробництва і використання міндобрив за кордоном, цінової кон’юнктури, вартості природного газу. Ще один важливий фактор — курс долара до гривні. Останнє зниження національної валюти призвело до стрибка цін на мінеральні добрива. Звичайно, ж українські аграрії обмежені фінансовими можливостями, проте незважаючи на кризу, тяжкі умови кредитування, обсяги внесення мінеральної поживи в розрахунку на гектар, хоч і повільно, але рік у рік зростають. Ефективний господар розуміє, що без сучасних технологій він не досягне бажаних результатів, не зможе конкурувати на досить жорсткому аграрному ринку.

–Чи відбуваються якісь зрушення в структурі внесених добрив?

–В Україні намітилася тенденція до зменшення частки азотних добрив і до збільшення комплексних добрив, таких, як NPK, РКД, зокрема, їх внесення сягнуло 1,3 млн тонн. Це позитивні зміни, але не такі швидкі, як нам хотілося б. В той же час спостерігається зменшення частки калійних добрив. Тут ми спостерігаємо жахливу ситуацію, коли використання цього виду поживи зменшилося більш як у два рази проти рівня 1990-го року, в 2016-му – 132 тисяч тонн, у 2015-му – 135 тисяч тонн. Та загалом, це втричі менше до потреби. Тим часом, калій – це запорука високої олійності ріпаку, соняшнику, сої, вмісту протеїну та інших корисних речовин. Тобто це якість продукції. На жаль, калійні добрива залишаються досить дорогими і дешевими будуть нескоро. Щоправда, «Єврохім» в Росії відкрив дві копальні, «Уралкалій» також намагається збільшити обсяги виробництва. Основні обсяги цього продукту в основному надходять із Білорусі у вигляді хлористого калію. В цьому сегменті ринку навіть спостерігається певна монополізація. Наші виробники віддають перевагу білоруській продукції, бо ціни на іншу просто захмарні. Білоруси постачають також багато НПК, яким наші аграрії намагаються замінити нестачу калійних добрив. Гомельський завод останнім часом став постачати високоефективні НПК, такі як 8:19:29, 5:16:36 та 7:20:30…

–Чи скрізь збереглася практика дослідження грунтів на вміст поживних речовин?

–Маємо розуміти, що для досягнення високої ефективності виробництва, землі треба давати стільки поживних речовин, скільки потрібно. Може статися так, що одна ділянка вимагатиме 300 кг діючої речовини на гектар, а інша – удвічі менше. Тобто ти маєш досконало розуміти землю, а не бездумно збільшувати обсяги внесення поживи. На жаль, великі холдинги займаються дослідженням грунтів поверхово, проте середні міцні господарства, які розуміють, що їм на землі працювати довго, ведуть цю роботу системно, мають карту грунтів за останні 10-15 років, завдяки цьому дуже раціонально витрачають мінеральні добрива і одержують високі врожаї.

–Маючи потужну хімічну промисловість, ми, мабуть, могли б засипати аграріїв дешевими міндобривами…

–Ще раз хочу нагадати про залежність цієї галузі від зовнішніх факторів. Дорогий російський газ вибив наші підприємства із зовнішніх ринків, це позначилося і на їх загальному стані. Війна також не додала нашому хімпрому інвестиційної привабливості та конкурентоздатності. Останні три роки не працювали «Стирол» та Сєвєродонецький «Азот». Щоправда, останній запустив виробництво, але лише на привозному аміаку. Не на повну потужність працювали «Рівнеазот», Черкаський «Азот», є величезні проблеми в «Сумихімпрому». Тривожить ситуація на Одеському припортовому заводі. Звільнився перед Новим роком директор цього підприємства – людина, яка дуже багато зробила для його становлення. Повна зупинка ОПЗ стане шоком для всієї галузі. Більшість гігантів хімічної промисловості змушені сьогодні переорієнтовуватися на внутрішній ринок. Хоча їхня потужність, окрім «Сумихіпрому», переважає внутрішню потребу АПК по азотній групі у 2-3 рази. Наш АПК ще не скоро споживатиме те, що могла б виробити українська промисловість.

–Наскільки змінилися за останні роки агротехнології в українському АПК?

–Те, що було десять років тому і зараз – земля і небо. Завдяки тому, що наші аграрії зуміли переозброїтися новітньою технікою, одержали доступ до високопродуктивних гібридів, відбувся потужний стрибок в агротехнологіях. Нові закордонні гібриди мають низку якостей, які позбавляють аграріїв від проблем, пов’язаних із хворобами рослин, браком вологи, сушінням зерна. Деякі агрохолдинги почали використовувати стимулятори росту на площах зернових. Ці препарати дають змогу швидше налитися зерну, допомагають посівам вистояти перед посухою. Тобто нові технології в купі з хорошою зерновою логістикою сприятимуть тому, що через 5-10 років Україна перетне 100 мільйонний зерновий рубіж.

–Ми знаємо, що частка російських азотних міндобрив у використанні українськими аграріями становила десь близько 90%. Запроваджено антидемпінгове мито, яке, на думку деяких експертів, може суттєво вплинути на ціну азотних добрив. Чи й справді це суттєво вдарить по кишенях аграріїв?

–З Росії й справді завозилося дуже багато азотних добрив, можна сказати що вони були монополістами з постачання сюди цієї продукції до 2012 року. Але зараз ввезення російської аміачної селітри обмежено антидемпінговим митом, запроваджено також мито по карбаміду і КАСУ, але Верховна Рада протягом наступних 60 днів має прийняти закон щодо скасування мит на азотні добрива походженням з інших країн. Це означає, що ми можемо завозити добрива з Китаю, Ірану, Єгипту, Туреччини. До речі, Єгипет має іноді дуже вигідні пропозиції по КАСу. Потреба в цьому добриві велика – майже мільйон тонн, торік спожили майже 600 тисяч тонн. Але є велика проблема з постачанням з цих регіонів. Бо українські порти не мають відповідної інфраструктури для прийому великих обсягів добрив тоді, як в сезон треба приймати 100-150 тисяч тонн імпортної поживи.

«Антидемпінг» матиме ще один ефект. Передбачаю, що з квітня цього року одержимо ситуацію, коли українського карбаміду буде більше, ніж російського, але й вартість його буде значно вищою, вона вже зараз зросла більше ніж на 10% буквально за перший місяць з моменту оголошення про антидемпінг( до 10 тис гривень з доставкою), селітра коштує вже 8500 гривень за тонну.

–І ця тенденція триватиме до весни?

–Ця тенденція показує, що зниження цін, яке відбулося в 2013-2014 роках вже подолане і такого унікального за ціною добрива вже більше не буде, тобто український аграрій буде змушений платити стільки, скільки платять турецькі по відношенню до вартості аграрної продукції, наприклад, у нас співвідношення селітри до пшениці було останній рік 1,5-1,6, зараз повертається до 1,8. Це означає, що для купівлі тонни селітри треба 1,8 тонн пшениці третього класу,  у світі нормальний коефіцієнт – 1,8-2, але якщо в Європі цей коефіцієнт зберігається на рівні двох, то там є серйозні субсидії для аграріїв, що роблять аграрне виробництво все одно вигідним. У нас же на весь АПК виділено смішну суму – 4 млрд гривень.

– За багатьма спостереженнями ринок мінеральних добрив зараз у млявому стані. Коли почнеться його розморожування і наскільки, в такому випадку, підуть угору ціни?

– Сьогодні ще можна придбати селітру по 7600-7800 гривень за тонну на станції покупця. А середня ціна пропозиції сягає 8200-8500 грн/ тонна на складах. Ціна за сезон може зростати на 10-15%, це нормально, а ми очікуємо збільшення на 30%, це вже занадто. Воно викликано звісно, в першу чергу антидемпінгом, в другу чергу девальвацією гривні, і така ціна може зберігатися досить довго, лише в кінці березня можна очікувати на якесь послаблення. Тобто піком буде лютий. Цей місяць завжди піковий, але трохи раніше, ніж потрібно почав зростати в ціні карбамід, він в принципі купується більше в березні на квітень і вноситься тоді, коли тепліше.

 – А скільки треба добрив аграріям на весну?

– Карбаміду – близько 450 тисяч тонн, селітри – не менше мільйона тонн у фізичній вазі. Але ще потрібна КАС і сульфат амонію, використання останнього збільшується, аграрії бачать переваги цього добрива, бо сірка, яку воно містить, створює ефект синергії, підвищуючи якісні характеристики врожаю. Але це добриво треба застосовувати обережно, бо підвищує кислотність грунтів.

– А що ви можете сказати про так звані альтернативні добрива?

– Їх завозиться все більше. Наприклад, коли стали обмежувати імпорт російських селітри і карбаміду, вони почали думати про альтернативні суміші. Найпопулярнішими були азотфосфат, це формула 33:3(три відсотки фосфору), азофоска 27:6, гранселітра 33:5. Зараз будуть ввозитися тукосуміші на основі карбаміду і селітри, наприклад, 33:1:1. Це та ж сама селітра з незначним додаванням інших речовин. Звичайно, ці добрива будуть дешевшими, бо не потраплять під дію антидемпінгового мита.

Треба враховувати, що в Росії дуже багато виробників азотних добрив. Там випускається близько 8 млн тонн аміачної селітри, два з них – вибухова селітра і шість мільйонів аграрної. Близько 4 млн тонн вносять щороку російські аграрії. А близько двох мільйонів треба кудись дівати. Так що російська азотка у видозміненому вигляді все одно потраплятиме на наш ринок.

– Яких, на Вашу думку, заходів повинна вживати держава, аби українські аграрії могли більше вносити добрив?

– Попит наших аграріїв треба повністю задовольнити. Тим більше, що маємо шість азотних підприємств. Тому створювати дефіцит не те, що не доречно, а навіть не патріотично. Добрива займають 15-20% у собівартості продукції. Якщо їх здешевити, то одразу підвищиться конкурентоздатність сільськогосподарської продукції. Отже, виробники одержать більше обігових коштів, а держава – валютної виручки. Протягом останніх 20 років вживалися різні заходи для здешевлення міндобрив: підписувалися меморандуми з хімічними підприємствами, виділялися цільові кредити і таке інше. І не завжди це працювало. Але найкраще було б спрямувати частину газу вітчизняного видобування на виробництво міндобрив. Тоді вони могли б конкурувати і на зовнішніх ринках, і були б доступнішими для аграріїв.

– На ринку зерна діє така схема: якщо в тебе є елеватор, ти виграєш, бо можеш продати зерно тоді, коли вигідно. Чи можна так само діяти з міндобривами, тобто заготувати, коли ціна нижча і потім їх використовувати кілька років?

– Раніше це було можливо, але зараз, коли волатильність ринку дуже висока, це досить ризиковано. Наприклад, торік 15 січня єдиний виробник селітри в Україні досить серйозно знизив ціни. Опустив їх на 500-600 гривень. Тому аграрій був наляканий ситуацією, не розумів, куди все рухається, бо бачив, що нафта падає в ціні, а можливо, через те й добриво подешевшало. Ті, хто сплатили за добриво в листопаді, отримали товар у грудні-січні, коли побачили що ціна впала на 600 гривень, були в шоці. Звісно, що менеджер після цього не хоче купувати наперед, думає: «хай я куплю пізніше, але мене не покарають, якщо воно впало в ціні». Ну, а на справді, чуттєвість ринку була настільки високою, що аграрії просто не розуміли, коли їм купувати добрива. Трейдер теж не може діяти «наперед», бо оборот коштів у нього має бути не більше 20 днів. Купив добрива, протягом 20 днів треба продати.

– Кількість гравців на ринку збільшується, чи зменшується?

 – Останнім часом збільшується. Чому ринок добрив настільки цікавий, бо маржинальний, він завжди цікавить людей із великим капіталом і можливостями, особливо, якщо має доступ до кредитів, що дає змогу людям вигідно вкладати гроші і заробляти. Тому багатьох вабить те, що на цьому ринку можна добре заробити, особливо в сезон, купивши товар по 2,5 тис гривень і продати по 3,5 тис. Гарний прибуток. Тому на ринок зайшло дуже багато компаній з інших галузей, які мають хороші фінансові можливості. Другим напрямком інвестування є виробництво добрив, особливо, коли запроваджені антидемпінгові мита. З’являється активний інтерес до виробництва КАСу, до компактування альтернативних добрив, виробництва мікродобрив. Наприклад, «Укртехнофос» на Рівненщині досить успішно зайняв цю нішу, виготовляючи безхлорні НПК добрива та високоякісний сульфат амонію. Гадаю, що з’являться у цьому сегменті й інші компанії. Останнім часом стали зменшуватися на ринку й обсяги низькоякісних гербіцидів та пестицидів. Бо з’явилися національні виробники. Впевнений, що ці підприємства матимуть вдосталь замовлень.

Ситуація на українському ринку міндобрив і засобів захисту рослин змінюється дуже швидко у відповідності зі світовими тенденціями. «Інфоіндустрія» намагатиметься про них інформувати вчасно та об’єктивно…

Розмову вів Олександр КАРПЕНКО.

Інфоіндустрія