Київський агрохімфорум: використання ЗЗР потребує сучасних підходів

Сфера використання засобів захисту рослин в Україні поки що не відповідає кращим світовим практикам, такого висновку дійшли учасники дискусійної панелі VII Київського агрохімічного форуму, організованого компанією «Інфоіндустрія». Форум відкрив керівник компанії ІА "Інфоіндустрія" Дмитро Гордейчук. Модераторами трьох сесій форуму були президент Фітосанітарної асоціації України Владислав Седик, головний аналітик ІА "Інфоіндустрія" Михайло Саницький, виконавчий директор Насіннєвої асоціації України Сюзанна Григоренко.

Законодавство безнадійно відстало

Ситуацію на світовому ринку ЗЗР та насіння проаналізував головний редактор Agrow Санджів Рана. На особливостях біржової торгівлі сльгосппродукцією зупинився директор КМЕ Віталій Леончук.

Проблемам ринку ЗЗР була присвячена ІІ сесія форуму. З оглядом ринку ЗЗР виступила аналітик ІА «Інфоіндустрія» Юлія Терпеньова». Українське законодавство щодо використання ЗЗР безнадійно відстало від вимог часу, не кажучи вже про те, що воно не гармонізоване із відповідними директивами ЄС, говорив модератор цієї панелі президент Фітосанітарної асоціації України Владислав Седик. Це закони 1990-х років, які не мають жодного стосунку до нинішньої структури ринку, однак сучасному бізнесу доводиться під них підлаштовуватися. Здавалося б, підзаконні акти могли б реагувати на ситуацію на ринку гнучкіше і швидше, але й від них тхне нафталіном. Наприклад, у санітарних нормах згадуються обов’язкові засоби захисту, які вже давно не випускаються і не застосовуються.

А тому ринок ЗЗР, імпортери, аграрії вже зараз уперлися в необхідність повного переписування всього законодавства щодо цієї сфери в дусі європейських норм. Причому треба не копіювати законодавство ЄС, а адаптуватися до нього, бо європейські норми в Україні, на жаль, не приживаються, оскільки маємо дещо різний за структурою бізнес, наголосив Владислав Седик. Якщо говоримо про ринок і контроль з боку держави, то виникає досить дивна ситуація, коли з одного боку його багато, а з іншого – він неефективний. Досить часто можна почути, що 50% пестицидів, які застосовуються в АПК, фальсифіковані. Проте ніхто не може відповісти, звідки взялася ця цифра. Може, хтось робив контрольну закупку, придбали 100 препаратів і встановили, що 50 із них – підроблені? Але ж цього не було. В той же час в законах і підзаконних актах неможливо знайти конкретні критерії визначення фальсифікату.

Вкрай важливо, відпрацювати чітку систему регулювання ринку пестицидів і поводження з ними, оскільки від цього залежить реалізація експортного потенціалу країни.  Згідно з інформацією Фітосанітарної асоціації України, за підсумками минулого сезону експерти встановили, що сажкою було уражено 60% зерна, фузаріозом –  40%. Є країни, наприклад, Індонезія, у вимогах яких досить чітко написано, що зерно має бути вільним від сажки. Це карантинний об’єкт і там розуміють, що в умовах їхнього вологого клімату це призведе до знищення власного врожаю. Індонезія для України є ключовим зерновим ринком, який зараз поглинає близько 2 млн тонн, проте може й значно більше. Але проблема в тому, що з точки зору фітосанітарії у нас нема чого експортувати, наголошує Владислав Седик.

Як дійшли до життя такого?

 Тут діє кілька чинників. Через недосконалість законодавства виникли бар’єри під час імпорту інноваційних продуктів. Протягом останніх трьох років імпортери намагалися ввезти близько 100 нових ефективних препаратів на основі більше ніж 20 нових діючих речовин або їх комбінацій, але вони наткнулися на бюрократичні рогатки. Тож якщо у світі рослини захищають понад 700 діючих речовин, у країнах ЄС 462 д.р., то в Україні лише – 240.

Переважна частина ринку впевнена, що ці перепони зніме законопроект №6606, Про внесення змін до статті 4 Закону України «Про пестициди та агрохімікати» щодо ввезення пестицидів на митну територію України», однак є побоювання, що він може відкрити двері для фальсифікату.

Координатор агрохімічного комітету Європейської Бізнес Асоціації Віктор Погорілий повідомив, що розробляється альтернативний законопроект, який дасть змогу ввозити зразки для випробування з можливістю підтвердження реєстрації в країнах ЄС, ОЕСР та МЕРКОСУР, який має частково зняти напруження. Але, на превеликий жаль, він не вирішує проблеми повністю і не може вважатися повною альтернативою законопроекту №6606. Тому сумлінний міжнародний бізнес сподівається, що законопроект №6606 буде ухвалений ще цього року.

Другий чинник – засилля фальсифікату. Як повідомила, завідуюча лабораторією «Токсикологічний дослідницький випробувальний центр фізико-хімічного аналізу та референс лабораторій» Алла Гринько, якщо загальний обсяг ринку ЗЗР в Україні становить $850 млн., то тіньовий – $100 млн.

Про третю причину низької дієвості систем захисту рослин в Україні говорив кандидат біологічних наук Олександр Гончаров. Дуже багато аграріїв, покладаючись на досвід останніх 10-15 років, не змінюють свої системи захисту, тоді як шкідники та хвороби успішно до них пристосовуються. А тому не варто орієнтуватися лише на один сильнодіючий засіб.

Будь відповідальним

В сфері використання ЗЗР є ще один аспект: соціальна та екологічна відповідальність, зокрема питання утилізації тари з-під ЗЗР та підвищення культури використання продуктів. З цим теж не все гаразд. І цьому є пояснення.

До березня 2015 року в Україні діяла постанова КМУ від 26.07.2001 №915 «Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини». Вона стосувалася всієї продукції, яка вироблялася та імпортувалася. Все сходилося до дуже простої схеми: при розмитненні екологічний інспектор мав поставити в документах імпортера штамп, який підтверджував, що у нього є угода про утилізацію тари, зокрема, з-під пестицидів, з однією із компаній-ліцензіатів, яка має право на поводження з небезпечними відходами. Але такі ліцензіати готові були укладати угоди лише при 100% передоплаті за утилізацію тари. Більшість ліцензіатів існували лише на папері та не мали реальних потужностей. Їх називали компаніями-метеликами, які літали навколо тодішнього керівництва Міністерства екології , але обладнання для утилізації не мали, виконуючи її на папері. Тобто фактично в Україні діяв 100% податок на утилізацію тари, який ішов у приватні руки.

На кого треба орієнтуватися

У більшості країн ЄС та світу по основним типам відходів, зокрема тарі з-під ЗЗР, впроваджується практика розширеної відповідальності виробника (РВВ). Як не дивно, але найкраще ця система на ринку ЗЗР працює в Бразилії, де збір тари сягнув майже 100%. Цього вони досягли за два десятиліття.

Україна може взяти за взірець цю країну. Чому Бразилія? Тому що наша ситуація досить схожа на ту, в якій ця країна перебувала наприкінці дев’яностих: відсутність прозорого законодавства, розділений ринок, на якому кожна компанія грає у свою гру. В ті часи саме ринок виробників та імпортерів ЗЗР узяв на себе роль лідера у вирішенні проблеми: зібрали  форум всіх виробників та імпортерів і поставили питання руба: або знаходимо вихід, або станеться екологічна катастрофа. Вони створили свій аналог ОРВ і майже без участі держави запустили цю систему. У 2000 році розробили закон про збір та утилізацію використаної тари, прийняли його, а з 2002 по 2018 рік завдяки цій системі створили повну мережу збору та утилізації тари та непридатних пестицидів, побудували заводи, мають потужну логістичну мережу, вклали в цю систему понад $1 млрд.

Як працює така система? Є чотири основних ланки: споживач – держава – організація розширеної відповідальності та ринок ліцензіатів з утилізації. Організація розширеної відповідальності (ОРВ) зазвичай створюється як неприбуткова установа, котра є координатором усього процесу: по-перше, вона збирає кошти на утилізацію, по-друге,  контролює ліцензіатів, та по-третє, запускає кампанію з підвищення культури споживання продукції для того, щоб поліпшити якість та ефективність збору тари. Держава виступає лише як контролер. Вона контролює ліцензіатів на дотримання вимог екологічного законодавства, а ОРВ – на предмет дотримання законодавства і встановлених норм збору.

Споживачі здають тару у пункти збору, які створюються або ОРВ або ліцензіатом. Це залежить від того, хто в конкретно вказаних умовах готовий швидко організувати такі пункти збору, але врешті-решт цей процес фінансується імпортерами та виробниками продукції. Після того, як тара потрапляє у пункт збору, починається логістичний процес. Якщо тара класифікується як безпечна, її часткова обробка, зокрема, пресування відбувається на місці, після чого її транспортують в точку утилізації. Якщо тара відноситься до небезпечної, її транспортують без додаткової обробки на місце утилізації. Якщо це 1-2 клас небезпечності, то зазвичай єдиний спосіб переробки – високотемпературна інсенерація, якщо це 3-4 клас, у більшості випадків пластик промивається, дробиться на дрібну фракцію і використовується для промислових потреб, наприклад, для виробництва каналізаційних труб, які не перебувають під тиском, або будь-якого іншого виробу з пластмаси промислового призначення, який не вступає у прямий контакт із людиною або продуктами харчування.

Після завершення цих етапів, ліцензіат звертається в ОРВ, надає їй акти збору та утилізації і одержує оплату. Також варто зазначити, що перероблена тара, це додаткова можливість для ліцензіата заробити гроші, тому що якісний пластик завжди в ціні.

В більшості країн Центральної та Західної Європи такі системи вже діють багато років. Останнім часом її стали активно запроваджувати європейські країни. Але починають це з пілотних проектів. Найбільшого прогресу в цьому процесу досягла Болгарія, Словаччина, Литва, Кіпр. В Україні рівень збору сягає 10-15%.

Потрійне промивання – вигода для фермера та навколишнього середовища

Разом зі створенням системи утилізації тари з-під ЗЗР зазвичай паралельно запускаються інформаційні кампанії з пропагування потрійного промивання тари. Сам по собі, цей процес потрійного промивання досить простий, але надважливий для ефективного використання препарату та дотримання найкращих практик поводження з тарою. Після того, як препарат використано і контейнери стали порожніми, треба зробити три простих кроки для того, щоб зробити тару безпечною. Більшість пестицидів є водорозчинними сполуками. Тож контейнери, цистерни чи каністри наповнюються водою на 25-30%, промиваються нею, після чого вміст тари виливається у робочий розчин, що дає змогу використати препарат на 99,9%.  Цей процес повторюється тричі. Після промивання тара проколюється, чим унеможливлюється її повторне використання для виробництва фальсифікату або використання у господарстві для рідин харчового призначення. Тричі промиту тару можна пресувати, різати на місці, що значно знижує логістичні витрати

Було проведено низку досліджень щодо якості очищення контейнерів, зроблено висновок, що після потрійного промивання тара залишається чистою на 99,9%.

Тут же виникло запитання: а чи налагоджено в Україні систему утилізації непридатних пестицидів? Ситуація з розв’язанням цієї проблеми теж невтішна. В Україні є лише одна компанія, яка має ліцензію на цей вид діяльності. Це Еко-Нова в Житомирській області. Але права на відповідну діяльність цього підприємства поставлено під сумнів, тому що Мінприроди ліцензію скасувало, відбувається судова тяганина. Тож можна сказати, що в Україні досі не створено умов для утилізації непридатних та фальсифікованих пестицидів. Є два сценарії вирішення проблеми. Перший: створити прозоре та ефективне законодавство, яке дасть змогу інвесторам зайти на цей ринок. На сьогодні новий базовий закон «Про відходи», який мав бути розроблений Міністерством екології ще в 2016 році досі не ухвалено. Тож говорити про спеціалізоване законодавство ще рано.  Згідно з прогнозом Віктора Погорілого, такий закон може з’явитися за два-три роки. Другий варіант – утилізація за кордоном.

Нещодавно Кабінет Міністрів ухвалив зміни до Постанови №1120 від 200 року, завдяки яким має бути розблокована можливість транскордонного перевезення непридатних пестицидів до країн ЄС, зокрема до Франції, Польщі або Великобританії. Документи відповідного ліцензіата опрацьовуються у Мінприроди. Згідно із законодавством, згода на транскордонне перевезення має бути видана протягом 60 днів, але ринок дуже сподівається що це станеться раніше.

На сесії щодо проблем ринку ЗЗР виступили також представник асоціації «Дунайська соя» Володимир Пугачов, який розповів про основні тенденції щодо вимог до імпортерів сої та продуктів її переробки в країнах ЄС в контексті сталості аграрного виробництва. Про шляхи наближення законодавства України до законодавства ЄС у сфері засобів захисту та здоров’я рослин і посилення відповідних інспекційних та лабораторних служб розповів постійний радник проекту Твінінг Райвіс Гросбардіс.

Високоякісне насіння — ключовий ресурс аграрія

На IV сесії форуму йшлося про стан перспективи ринку насіння в Україні. Роль модератора виконувала виконавчий директор Насіннєвої асоціації України Сюзання Григоренко. Ринок насіння проаналізувала аналітик ІА «Інфоіндустрія» Галина Каражбей. На проблемах комерціалізації роботи наукових установ НААНУ та виплат роялті на ринку насіння і садивного матеріалу зупинився  доктор економічних наук, співробітник Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» Олександр Захарчук.

Потенційна вартість насіння,  яке може бути використане в Україні, становить $2 млрд дол або 52,8  млрд грн. А потенційна сума  роялті – 4 млрд гривень, проте українські селекційні установи одержують лише  4-5% від цієї суми.

Насіннєва галузь України налічує 596 суб’єктів насінництва, 47 заводів, які щороку виробляють 2-3 млн тонн насіння. Обсяг експорту на суму $11 млн, імпортуємо на  $484 млн, причому вартість експортованого насіння удвічі вища від того, що імпортується. Насіння в основному експортується в Білорусь, Молдову, Казахстан. В переліку експортованого насіння двох культур: пшениця на $ 809 тис і кукурудза на $ 9 млн 381 тис .

В структурі імпорту теж відбулися зміни, якщо у 2013-му насіння соняшнику було ввезено 18,3 тис тонн, а кукурудза – 47,9 тис тонн, то у 2018 імпорт насіння соняшнику до 29,9 тис тонн, а кукурудзи впав до 35,8 тис т. Ціни на насіння соняшнику за цей період знизилися на 20%, були 11,5 тис за тонну, зараз – 8,6 тис грн/т.

Невпізнанно змінилися кількісні характеристики реєстру сортів. Якщо в 1991 році було 1895 сортів, то у 2019-му – 8871, проте врожайність зросла лише на 20%. Основний гравець на ринку насіння установи НААНУ, їхня частка на ринку становить 60%, але рівень виробництва насіння порівняно з 2013 роком зменшився. В 2013 році вироблено насіння 68 тис тонн, реалізовано 47,6 тис, у 2018 відповідно – 42,6 тис тонн і 27,8 тис т. Рівень товарності теж. Селекційні установи не можуть реалізувати все вироблене насіння.

Що треба зробити, аби поліпшити функціонування ринку насіння і захистити права на сорти рослин? Науковець пропонує застосувати в цьому питанні досвід Німеччини. В цій країні насіннєва асоціація контролює дотримання пунктів угоди між всіма сторонами процесу, перевіряє платежі кваліфікаційних та сертифікаційних органів. Там застосовується два поняття: «ліцензійні платежі» – сплата за сертифіковане насіння, придбане за ліцензіями, та «селекційні збори», це поняття виникає, коли фермер придбав насіння за ліцензійною угодою, а потім використовує той чи інший сорт упродовж 3-4 років, сплачуючи селекційні платежі на рівні не нижчому 10% від ліцензійних платежів.

В Німеччині – 6,3 млн га під зерновими, сертифіковане насіння – 50%, 15 є/га  – ліцензійний збір, всього 47,25 млн євро ліцензійних зборів, 50% – несертифіковане насіння, воно обкладається в розрахунку 4,4є\га, виходить 13,9 млн євро селекційних зборів.

В Канаді діє програма товарних відрахувань Commodity Checkoff Program, яка  передбачає збір коштів через механізм відрахувань з виробників з метою використання цих коштів для просування і дослідження цих товарів. Тобто покращити ринкові позиції канадського насіння шляхом розширення ринків збуту, збільшення попиту, розвитку нових селекційних досягнень. За тонну реалізованого товарного зерна передбачається відрахування в розмірі 1 канадського долара

Для розв’язання загальних проблем проблем комерціалізації насіннєвої галузі Олександр Захарчук пропонує:

Розробити чіткий прозорий механізм отримання ліцензійних платежів на основі реального відображення використання вартості насіння і садивного матеріалу, використовуючи ліцензійні та субліцензійні угоди й їх реєстрацію незалежним органом обліку, нагляду та контролю – насіннєвою агенцією чи насіннєвою асоціацією; підтримати національну селекцію за рахунок використання селекційних платежів за Farm Saved Seed  — насіння для власних потреб, що використовуються на сьогодні товаровиробниками без погодження із селекціонерами.

Вагомий внесок у розкриття цієї теми зробили керівник органу сертифікації Агросерт Наталія Грюнвальд(«Стан та перспективи сертифікації насіння»), адвокат, радник патентно-правової фірми «Пахаренко і партнери» Ольга Коцюбальська(«Інструменти захисту прав інтелекутальної власності на сорти рослин»).

Спецдобрива: не кількість, а якість

На сесії, присвяченій спецдобривам, були порушені такі теми: «Огляд ринку спецдобрива»( аналітик ІА «Інфоіндустрія» Ірина Євсевська), «Зміна курсу на ринку добрив»(генеральний директор ТОВ «Белор Україна» Тарас Іващенко, «Ринок інокулянтів в Україні»(директор із науки та виробництва компанії «Біонорма» Ірина Бровко), «Проблеми якості спеціальних добрив та світові тенденції підвищення ефективності їх використання»(начальник хімлабораторії НВК «Квадрат» Андрій Барабан), «Мікоризація польових та садових рослин — практичний досвід застосування в Україні»(к.сг.наук, агроном, компанія БТУ-Центр Володимир Сіленко), «Норми вмісту мікроелементів» в добривах»(спеціаліст з агрономії компанії VALAGRO Костас Димасис).

R&D центр компанії MAS SEEDS

Учасники VII Агрохімічного форуму відвідали R&D центр компанії MAS SEEDS, розташований на базі агрохолдингу Агро Регіон.  Із роботою компанії та центру ознайомили їхні працівники фінансовий директор Олена Кондратенко, менеджер з експериментального вирощування гібридів Ігор Пархоменко, менеджер з продукції Костянтин Головашич. Українська філія є найбільшою закордонною філією MAS SEEDS. За останні чотири роки тут вдалося створити потужну продуктову лінійку гібридів кукурудзи та соняшнику, повністю адаптовану до потреб українських аграріїв та всіх ґрунтово-кліматичних умов України. Одне сучасних з творінь компанії гібрид Мас 91, що є першим продуктом спеціальної селекційної програми з отримання нової генерації гібридів соняшнику. Завдання програми – створення гібридів соняшнику з надзвичайно високою толерантністю до нових агресивних рас вовчка в поєднанні з дуже високим рівнем адаптації та урожайності в дуже сухих зонах степової частини України. Новинками сезону 2018 також стали гібриди кукурудзи МAS 10. А,(ФАО180), МAS 20. А(ФАО 230). Соняшнику – МAS87.A MAS 91.G MAS 93.CP

Сьогодні MAS SEEDS займає 3% ринку насіння кукурудзи України  і таку ж по соняшнику, проте амбіції в тому, щоб поліпшити позиції до 10% за вісім наступних років.

Компанія дуже добре представлена в сегменті гібридів соняшнику придатних до використання у виробничих системах Clear Field та Clear Field Plus. Добре себе зарекомендував гібрид Мас 85.SU- це перший гібрид соняшнику толерантний до діючої речовини трибенурон-метил.

 В селекції кукурудзи компанія фокусується на ті групи стиглості, які є актуальними для умов України. Створюється MAS клуб – спільнота аграріїв, які вирощують гібриди кукурудзи чи соняшнику. В Україні 2000 га зайнято ділянками з вирощування насіння кукурудзи, соняшнику – 1500 га.

Компанія має вісім таких R&D центрів у Європі, в яких працюють понад 120 агрономів дослідників, та технологічних працівників. Із 40 компаніями-партнерами MAS SEEDS обмінюється генетичними матеріалами. Понад 300 тисяч ділянок відведено під дослідження. До мережі дослідних полів в Україні входить  9 полів,  та шість полів з експериментального виробництва.

Як побудований R&D процес? Спочатку відбувається селекція, розповідав Ігор Пархоменко. Потім схрещення ліній, самозапилення, в результаті одержуються нові лінії, які схрещуються з тестерами,  збираються дані і відправляються в селекційний відділ на дослідження, потім вибрані лінії схрещуються з батьківськими компонентами для створення гібридів, які далі тестуються на дослідних ділянках. Найкращі гібриди, які показують той потенціал, що потрібно відправляються на реєстрацію. Цей процес займає близько 11 років.

Інфоіндустрія