Кооператив – не манна небесна, а нові можливості

Особисті селянські господарства України останнім часом виявляють великий інтерес до ягідництва. Чим він викликаний? Як спрямувати енергію та ініціативу дрібних аграріїв у потрібне русло? Про це журналісти AGRO.FM та «Інфоіндустрії» розмовляють з президентом асоціації «Ягідництво України» Іриною Кухтіною.–Чи й справді українське ягідництво переживає бум, як про це пишуть у ЗМІ?

– Можна говорити про експортний бум та інформаційний бум навколо ягідної тематики. Починаючи з 2013 року, експорт українських ягід зріс більше ніж у 10 разів, при цьому площі ягідників та виробництво зросли несуттєво, але те, що продавалося на внутрішньому ринку пішло на зовнішні. Причини прості: девальвація гривні, подешевшання робочої сили, падіння внутрішнього споживчого попиту. До 2013 року ми частково імпортували заморожені ягоди для власних переробних підприємств. Зараз імпорту нема, але є експорт, в той же час скоротилося споживання ягід і фруктів населенням. Якщо до 2013 року цей показник становив 55 кг на душу населення, то за підсумками 2017-го – близько 35 кг.

–Якщо збільшилися обсяги експорту, то, мабуть, відбулося підвищення якості продукції?

–Так, але я не можу сказати, що воно кардинальне. Здебільшого ягоди окрім лохини, йдуть на переробку чи доробку, навіть, якщо вони у свіжому чи замороженому вигляді. Тобто віддача не така висока, яку хотіли б мати ягідники. Все, значною мірою, залежить від наявності якісної переробки, урожаю у нас і за кордоном: в Болгарії, Польщі Румунії, Сербії. Торік, крім малини, ціни на ягоди були дуже високі, бо європейські ягідні плантації побило морозом. Цього року врожай гарний у всіх, і в нас, і в країнах-конкурентах. І це для тих, хто ягодами почав займатися не вчора – не є сюрпризом.

–Що гальмує розвиток нашого ягідництва?

– Від більшості садівників ви почуєте відповідь: дуже дорогі гроші. Загалом, банківські кредити ні для кого не закриті, але немає пільгових. Рентабельність вирощування чи переробки зі ставкою кредиту 20% і більше – непроста річ. Державна підтримка досить обмежена, на всю галузь садівництва ягідництва та хмілярства було виділено лише 300 млн грн. Є й інші види державної підтримки, але на так багато, як хотілося б. Ще одне гальмо – низький технологічний рівень господарств, непрофесіоналізм наших фермерів. В нас люди звикли вкладати гроші в техніку, ЗЗР чи ще щось, але шкодують їх витрачати на свою освіту та розвиток знань та навичок. Хоча є багато курсів, конференцій, тож хто шукає шляхи підвищення рівня своїх знань, той їх знаходить. Треба вивчати не лише технології, але й менеджмент, маркетинг, роботу з кадрами та інше. Якщо ти йдеш на конференцію, повинен ставити перед собою питання: що хочу з неї винести. Звісно, хочеться всіх побачити, поспілкуватися, випити пива, але треба щось взяти корисне. Бо навіть тому, як вчитися, треба вчитися.

–Чи допомогло б розв’язанню цієї проблеми дорадництво?

–Так, воно потрібне, але в більшості областей або його немає взагалі, або воно працює неефективно. За класним дорадником буде черга стояти, а якщо фермер знає більше від нього, то кому потрібні послуги такого консультанта? Це біда наших дорадчих служб, їх не видно в полях, не видно результатів їхньої роботи. Як на мене, таку службу треба наповнювати молодими, активними людьми, з практичним досвідом роботи, які постійно навчаються, шукають сучасні технології за кордоном.  Такі люди є, але їхню кількість треба збільшити у 100 і навіть 200 разів, щоб закрити потребу всієї країни.

–А чи не могла б ваша асоціація зайнятися цією проблемою спільно з якоюсь державною структурою?

–Ми реалізуємо проект, спільний з ITС( International trade center,  це одна із структур ООН) щодо розвитку експорту українського ягідництва. В червні ми проводили дводенний семінар по стандарту GLOBAL GAP для фермерів, які хочуть працювати на ринку свіжої ягоди в Європі. У плані заходу був один теоретичний, а другий практичний день, ми їздили на сертифіковану ферму в Житомирській області «Українська ягода» Тараса Баштанника. В липні в Польщі провели тренінг для переробників по методології HACCP, де практика була на заводі WILD ADM гарному – європейському підприємстві з виробництва фруктових наповнювачів. Дуже важливо, щоб люди побачили і зрозуміли, що та чи інша модель або технологія працює. Причому звертаємо увагу не лише на технологічний бік, а вчимо відношенню до своєї справи, культурі виробництва. Також ми плануємо ще низку проектів з розвитку кадрів.

–Чи допомогла б розвитку ягідництва кооперація?

 –Так. Кооперація вкрай необхідна. На жаль, вона на сьогодні в Україні в сумному стані. Коли фермери кооперуються, починає формуватися бізнес іншого масштабу і складності, це необхідний саморозвиток для учасників об’єднання. Споживач не дурний, якщо він платить більше, то розуміє за що саме, просте об’єднання товарних партій без зміни якості, сервісу, пропозиції продуктів нічого не дасть. Максимум, на що ви можете розраховувати – добавка до вартості на логістичні витрати та збір. Але якщо підвищити якість, запропонувати різні продукти (навіть просто в різній упаковці), знайти кількох нових клієнтів, ціна буде іншою. Треба дивитися на власну продукцію очима клієнта. Є три складові, які формують товарний ринок: потреба клієнта в товарі, його спроможність і бажання його придбати.

–Але ж для підвищення якості потрібне найпростіше обладнання, холодильник, наприклад…

–Але треба розуміти, що це додаткові витрати, холодильник треба утримувати, сплачувати за електрику, держава на всі 100% не допоможе. Отже, треба скинутися на той холодильник, найняти спеціалістів, які його будуть обслуговувати. Люди в нас часто думають: ось ми зараз скооперуємося і на тому ж рівні витрат будемо заробляти більше. Кооператив – це певна інвестиція, спільний бізнес, він повинен заробляти гроші для своїх членів, але якщо ви дивитеся на кооператив, як на об’єднання, то це скоріше, соціальний проект, а не бізнес. Може, простіше людям виділити якусь соціальну допомогу і це обійдеться дешевше, ніж інвестувати великі гроші в заморозку, охолодження, переробку кооперативу, який випускатиме товар поганої якості, що не матиме збуту. Річ у тім, що для більшості одноосібників ягоди не є джерелом основного прибутку, відповідно люди не готові докладати зусиль для підвищення ефективності свого виробництва.

–Чи є в Україні хоч один кооператив, який заслуговує на увагу й на повагу?

 –У нас нема зразкового кооперативу в якому все було б супер, у всіх є свої плюси й мінуси.  Є, наприклад, у Дніпропетровській області об’єднання кооперативів «Господар». Це перше в Україні кооперативне об’єднання, в якому працюють не тільки над формуванням товарних партій, а й над розширенням асортименту. В деяких кооперативах, які входять в об’єднання, є власна мікропереробка, лабораторії. В Херсонській області діє кооператив «Любава», до якого входять молочні сімейні ферми, які майже не приймають молоко від населення, завдяки цьому здають на переробку молоко вищої категорії. У Львівській області створено ягідний обслуговуючий кооператив «Агрофрут». Його члени мають свою землю, але оскільки їхні паї розташовані поруч, працюють на одній площі. Розподілили між собою обов’язки, хто за що відповідає.

Є підручники щодо створення кооперативів, написані різними проектами та авторами. Відкриваєш такий і одразу починаєш читати нормативну базу: як його зареєструвати і так далі. На мій погляд, реєстрація кооперативу – це  крок номер чотири або й п’ять. Треба зібратися і зрозуміти, навіщо вам це потрібно, що ви від цього хочете одержати. Можна об’єднатися для того, щоб дешевше купити, чи продати, а якщо продати, то кому, і як це ми будемо робити, скільки нам за це заплатять. Чи зможете ви запропонувати новий високоякісний продукт, за яким вишикується черга? Треба визначити правила гри в кооперативі, хто за що відповідає, чи винаймаємо людей, чи самі будемо працювати, тому що це теж забирає багато часу, бо не просто виконувати якісь загальні функції, маючи свою ферму. Слід визначитися, кого ми приймаємо, а кого ні, що будемо робити, які внески, бо фінансова участь обов’язкова. І так далі. А вже потім треба займатися реєстрацією. А так в нас є багато зареєстрованих кооперативів, які не ведуть ніякої діяльності.

Також в нас часто створюють кооперативи згори вниз, мовляв, давайте об’єднаємо одноосібників. Для досвіду і зразка треба  дивитися на кооперативи, які працюють понад 5 років. В «Агрофруті» «морковка» була згори, хлопці спочатку відвідували тренінги, їздили в Лосятин, де працював подібний кооператив, дивилися, як це робиться і потім побудували власну модель, знайшли підтримку. До речі, в Лосятині діє інша модель – паї в оренді кооперативу. Це ближче до виробничого, ніж до сервісного кооперативу. Хлопці з «Агрофруту»  самі прийшли в проект з ініціативою: «Візьміть нас теж…» Модель в «Агрофруті», на мій погляд, більш здорова і життєздатніша. Бо те, що прийшло звідкись, так і піде. Як тільки закінчується підтримка, кооператив занепадає.

–Якою має бути роль держави у цьому?

–Підтримка потрібна, але вона має бути контрольованою. Вона повинна стимулювати, а не створювати, це «морковка», а не гроші, які падають, як манна небесна. Я проти повних дотацій, а за доступні кредити, компенсацію відсотків, лізинг. За створення можливостей, які потрібні галузі та державі, а не просто банальну роздачу грошей…

Розмовляв Олександр Карпенко.

Інфоіндустрія

Читайте нас у Telegram

Пов’язані теми:

Популярні Новини

Підпишись на Infoindustry